— Я, здається, закохалася! — Поділилася Інна з подругою. — В кого? — У новенького. У Стаса. — Ой, Інночко. Викинь його з голови. У нього нещодавно не ста ло дружини. Багато дівчат до нього підкочують, але він їх ігнорує. Цілий рік Інна, боя чись обра зити почуття Стаса, підтримувала з ним суто дружні стосунки.

Через рік після корпоративу Стас проводив Інну додому. – Тебе можна привітати? — Нема з чим. Довів до під’їзду, там і попрощалися. — Рік із лишком минув.

Тобі треба активніше діяти. — порадила подруга… І Інна вирішила діяти. — Стасе, ти мені, по-дружньому, допоможеш пересунути меблі у квартирі. — По-дружньому можу. Але планів на мене не треба будувати. Мені пригоди не потрібні.

«Ось і зрозумій його, чи я йому взагалі не потрібна, чи він хоче тільки серйозних стосунків?», подумала Інна, і покликала Стаса на побачення. — Мені здавалося, що ми зрозуміли одне одного. Втім, можу піти з тобою в кіно, якщо більше нема кому. За тиждень разом пішли на концерт. Потім у театр. Потім…

Стас сім місяців тримав дистанцію. Але потихеньку-помалу їхні стосунки ставали теплішими. А потім вирішили спробувати жити разом. — Я не зовсім упевнений, що в нас вийде. Не хочу тебе ду рити. Я не забув свою Настю, і не впевнений, що колись забуду її, — сказав Стас.

— Я готова чекати, — відповіла Інна. Інна відпросилася з роботи до лікаря, звідти стрімголов кинулася додому, готувати святкову вечерю для коханого. — На честь чого такий чудовий стіл? – здивувався Стас.

— Я ваrітна, — сяяла Інна. Чоловік сів, мовчки дивився на підлогу. Просидів так хвилин п’ятнадцять. Весь цей час Інна не промовила жодного слова. — Завтра підемо до РАГСу. А тепер відзначимо хорошу новину. — Нарешті сказав він… Як вона наро дила – Інна не зрозуміла.

Тільки пам’ятає, що їй поrано стало. А потім побачила Стаса, що сидить біля її ліжка. — Отямилася! Слава Богу! Тепер справи добре підуть! — Що з дитиною? — У дочки все гаразд. Лікарі за тебе турбувалися. А вона здорова. Я їй вже ім’я дав. Так треба було, щоби документи оформили.

Я назвала її ім’ям коханої жінки. «Настей», подумала Інна… Другого дня Інні дозволили встати і піти провідати дочку. Її красуня лежала у колисці. «Я її назвав ім’ям коханої жінки», згадала вона, прочитавши на люльці Інна Станіславівна…

КІНЕЦЬ.