Добрий вечір! Мене звати Яна. Ніколи не писала дописи, але це вже крик душі, який треба звільнити, щоб легше перенести страждання та образу.

Мені сорок чотири роки. Мій чоловік Святослав старший за мене на п’ять років. Скоро вже під п’ятдесят йому. Але як кажуть: “Волосся сивіє, а чоловік шаліє”. Та це я зайшла наперед трішки з моєю історією.

Ми з Славком жили душа в душу. Все у нас добре було. Уже й діти дорослі. Вони у нас двійнята. Ліза нещодавно вийшла заміж, а Назар живе в іншому місті, в орендованій квартирі зі своєю дівчиною. Щоправда, з нею він нас збирався ще тільки познайомити.

Я з дитинства шила лялькам одяг. Моя мрія збулася – я маю власне ательє, в основному шию одяг для вагітних жінок та діток. Замовників у мене багато.

Чоловік займається поставкою запчастин до іномарок, тому його часто не буває вдома. У Славка свій бізнес, у мене – своя справа. Ми заробляємо гроші і живемо у своє задоволення, хоча й останнім часом більше займаємося благодійністю, а не витричаємо час на відпочинок.

Одним словом, мені здавалося, що у нас прекрасна родина. Але в одну мить це все зійшло нанівець.

Я готувала різдвяну вечерю, хотіла вразити чоловіка новими стравами. Нарешті у двері постукали. Я з радістю побігла відчиняти, адже знала, що Святослав забув ключі від квартири вдома.

Кинулася обіймати чоловіка, бо давно не бачила, адже він їздив в інше місто. Він стояв принишклий і занепокоєний. За його спиною я побачила молоденьку дівчину з округлим животиком. Спочатку я подумала, що це наречена нашого сина. Але Славко відвів мене на кухню, щоб розповісти правду.

– Яночко, кохана… Вибач мені. Я не знаю, як так сталося, що я опинився з Ритою. Я люблю лише тебе… Але не можу її залишити в біді. Вона вагітна від мене. Їй немає, де жити. Родичів теж немає… Прошу, вибач… Не подавай тільки на розлучення…

Він ошелешив мене. Я не знала, що відповісти. Це було занадто для мене. Я не усвідомлювала, що відбувається. Святослав просив, щоб Маргарита залишилася у нас до пологів. А потім збирався знімати житло для неї.

Уявіть собі: я вже тиждень живу з жінкою, яка чекає дитину від мого чоловіка! В одній квартирі! Це жах! Я страждаю від того! У мене болить душа! Я не думала, що чоловік зрадить мене після скількох років шлюбу! А як приїде син та донька? Що вони скажуть?

Мені й шкода цю Риту, адже вагітність у неї проходить нелегко. Святослав спить на підлозі біля ліжка в нашій спальні, як пес. Все заради того, щоб я його пробачила. Все заради того, щоб я не покинула його, щоб довести, що тільки я йому потрібна!

А я не можу так жити! Мені це боляче та образливо! Мене нудить лише від однієї думки, що ми втрьох живемо! Фу… який же сором! Як же бути далі?

КІНЕЦЬ.