Останнім часом мені дуже шкода свою сестричку. Вона стала настільки сумною та вічно втомленою, що я навіть не знаю, як їй зарадити. Тепер вона постійно скаржиться на своє життя.

Зі своїм чоловіком вона вже понад сім років, але одного дня він зрадив їй. І Руслана змогла пробачити, проте стосунків це не покращило, оскільки чоловік вирішив, що йому тепер дозволено все на світі і продовжував регулярно ходити наліво.

Не знаю чому, але Руслана вдавала, ніби вона сліпа і не бачить, як Денис пізно повертається додому, майже не спілкується із нею та постійно роздратований. Їй таки хотілось зберегти сім’ю, хоча б заради діток.

Денис бачив, що йому все можна, що все прощається і продовжував нахабніти. Зайшло все до того, що він міг пропадати на декілька днів. Руслана в той час і слова не казала, мовчки терпіла всі образи.

Якось чоловік зник на декілька місяців. А коли посварився із своєю новою пасією, то приперся додому. Моя сестра зраділа, що все можна відновити, але коханий знову ж таки через кілька днів зібрав свої речі та пішов геть. Він сказав, що помирився із коханкою і хоче бути тільки з нею.

І ось такий сценарій продовжувався декілька разів по колу протягом ще кількох років. І кожного разу Руслана сподівалась на те, що чоловік одумається, повернеться, захоче розпочати все заново.

Я вважаю, що це все дурість. Як можна настільки не цінувати себе, щоб ось так принижуватись? Кожного разу ми із батьками розмовляємо із Русланою, намагаємось щось донести, але вона і чути нікого не хоче. Я не розумію, для чого ця комедія. Діти в такій сім’ї страждають ще більше.

КІНЕЦЬ.