Ось уже вкотре свекруха починає на мене кричати, з’ясовувати стосунkи, як я це не люблю. А вся справа в тому, що я не приводжу до неї свого сина. Петі зараз 5 рочків, йому все цікаво, хочеться помацати, подивитися.

А ось свекруха недавно зробила у себе шикарний ремонт, тому дитині там нічого чіпати не можна. Ось знову чоловік надзвонює і зрозуміти не може, чому я Петю до бабусі не пускаю.

— Любий, хай твоя мати сама приїжджає і бере онука на прогулянку, але до неї додому я більше не прийду.

Мені новосілля вистачило. А що було на новосілля я запам’ятаю ще надовго. Ми приїхали до свекрухи.

У неї там все так красиво, як в музеї. Вона навіть колони поставила, скрізь статуетки стоять, вази дорогі і цупкі.

Все блищить і виблискує. Мені самій навіть було страաно дихати в її квартирі, а дитині ж все цікаво. Петя став бігати, розглядати скульптури. Свекруха раз у раз хапалася за серце і робила Петі зауваження.

Мене напружувало таке ставлення до дитини.

Ну якщо так боїшся за свій ремонт, то могла б взагалі нас в гості не кликати. Одну кімнату свекруха залишила без ремонту, вирішила її використовувати як склад. І там у неї старі меблі, непотрібні речі.

Один пил і нічого цікавого. Так вона додумалася саме туди відправити Петю, щоб дитина грала. У мене просто слів немає, що за бабуся, яка сама сидить за красивим столом у своїй оновленій квартирі, і онук повинен пилом в коморі дихати.

Так що більше я сама до свекрухи не піду, та й дитину сама не повезу. Якщо хоче з ним спілкуватися-нехай приїжджає до нас.

КІНЕЦЬ.