Я дуже ледача жінка, яка не може пару страв зробити і змусила Олекса витратити шалені rроші на ресторан.

Моя свекруха терпіти мене не може. Так, типова ситуація, яка трапляється в багатьох сім’ях. Але до мене її нелюбов вже триває двадцять п’ять років.

Не зважала свекруха ніколи на те, що живемо ми з Олексою в любові та злагоді, що не скандали, а все розмовою вирішували, що поважаємо один одну та цінуємо.

Їй байдуже, що ми щасливі. Головне, що я їй не подобаюсь. А чому? Бог її знає. Просто я погана дружина в її очах.

Я довго не могла зрозуміти, чому я погана, адже хороша господиня, народила двох здорових діточок та гарно їх виховала. Ніколи дітям нічого поганого про свекруху не казала, тому вони дуже своїх бабусю та дідуся. Я думала, що, можливо, це через те, що ми з чоловіком обоє ведемо побут, адже обоє працюємо та обоє маємо забезпечувати добробут вдома. А також разом займались вихованням дітей.

Проте ні. Згодом я зрозуміла, що свекрусі просто потрібно до чого причепитись. Я їй просто не подобаюсь, бо я невістка. От і все.

Нещодавно ми відсвяткували ювілей Олекси. П’ятдесят років. Ми провели його в ресторані, який разом обрали та підібрали хороше святкове меню.

Це велика подія, тому ми вирішили, що вдома ми багато гостей не приймемо і краще полегшити всім життя, відсвяткувавши в ресторані. Тим більше, що Олекса хотів не за гостями бігати й шашлик смажити, а відпочити. І він на це заслуговував як ніхто інший. Бо мій коханий – найкращий чоловік в світі.

Ми провели свято чудово, всі гості були задоволені, страви смачні, а столи прогинались від кількості частувань. Чудовий був день.

Наступного дня ми вирішили відвезти частину частувань, які забрали з ресторану після закінчення гулянь, свекрам.

Проте як тільки ми зайшли в батьківський дім Олекси, то на мене одразу полилось море критики від свекрухи, мовляв я дуже ледача жінка, яка не може пару страв зробити і змусила Олекса витратити шалені гроші на ресторан. Вона ще багато чого безупинно говорила, але терпіння Олекси вичерпало себе:

– Мамо! Досить вже! Я хотів відсвяткувати в ресторані! Не тому що Алла не хотіла готувати, чи ще щось таке! Я хотів відпочити! Досить на всіх бідкатись! Досить на всіх лаятись! Ти лише те й робиш, що чіпляєшся до моєї дружини! Ти так її не любиш, бо я з нею щасливий, чи як? Двадцять п’ять років вже пройшло! Заспокойся!

Свекруха була шокована, адже раніше Олекса просто йшов, або ігнорував її верески. А тут взяв і так жорстко відповів. Його, для такої щирості, треба дуже добре впекти.

І я рада, що Олекса нарешті поклав свою вічно невдоволену сварливу матір на місце.

КІНЕЦЬ.