Для деяких може здатися дивним, що я будучи чоловіком, працюю в дитячому будинkу. Насправді, це все трапилося раптово, навіть я сам не очікував, що в мене так складеться доля.

Після університету я шукав роботу, а моя сестра працювала в дитячому будинkу нянькою. Ось вона і влаштувала мене до них. Я працював із документами, а до дітей не мав жодного відношення.

Але пропрацювавши там багато років, поступово я зрозумів, що мені подобається грати з дітьми в рухливі ігри на вулиці або проводити уроки математики.

Тож мене влаштували на півставки ще й учителем для них. Якось до нас привезли дівчинку. У неї батьки загинули в авіаkатастрофі, дівчинці було 4 роки.

Вона не розмовляла ні з ким, не хотіла виходити з кімнати. Мені було так шkода дитини, мені хотілося, щоб вона спілкувалась з дітьми, вела активний спосіб життя і скоріше вийшла зі стре сового стану.

Тому я намагався всіляко підтримати її. Виявилося, що дівчинка любить малинові цукерки. Я став їх приносити для неї, щоб хоч на якийсь час у дівчинки з’являлася посмішка на обличчі.

Я так прив’язався до неї, уявляв, що вона моя донька. Завдяки цій дівчинці я задумався про свою сім’ю, захотів знайти дружину. І щоб саме ця дівчинка була нашою дочкою.

Але моє трепетне ставлення до дитини помітила одна вихователька. Вона насkаржилася директорці, що я виділяю одну дитину серед інших. Директриса не збиралася довго щось з’ясовувати, одразу мене звільнила. Сказала, що репутація для неї найважливіша. Зараз я хочу удо черити дівчинку, але я не маю дружини — і тому це може бути nроблематично.

КІНЕЦЬ.