Оксана вже давно чекала попутки до міста. Та тільки цією дорогою машин не було. Тому, коли побачила вантажівку, що їде, радісно замахала руками. Андрій виїхав у рейс уранці.

День туди, день назад. Побачивши дівчину, зупинився. — Підкинете? — Запитала змерзла дівчина. — Залазь, красуне. Дівчина залізла до кабіни. — Тут машин мало їде.

Та й час уже пізній. Чому в таку неврочну годину вирішили вирушити в дорогу. — Я заблукала, — сказала дівчина, і раптом розnлакалася.

З її розповіді Андрій зрозумів, що дівчину колега запросила на шашлики до себе на дачу до Калинівки. Оксана сіла до автобуса, приїхала, вийшла, зателефонувала колегі. Та їй каже: «Зайди до магазину, я за п’ять хвилин буду».

Оксана озирнулася, а магазину поблизу не видно. Тут лише звернула увагу на дорожній покажчик. Там було написано «Ковалівку»! І ось уже дві години чекає попутку до міста.

— Якби не ви, я б тут, напевно, замерла на холоді, — завершила свою розповідь дівчина. — Давай на «ти», — запропонував Андрій, і дівчина кивнула на знак згоди.

— Відігрілася? — Так. — Тоді зараз встанемо на ночівлю. Андрій вибрав місце для стоянки. Зупинившись, приступили до вечері. Чоловік дістав свої запаси, дівчина в гості їхала теж не з порожніми руками.

Повечерявши, розташувалися спати. Оксана розташувалася у спальнику, а Андрій улаштувався на сидіннях. — Андрію, а ти одружений? – Ні. — А чому? — Та ось, тільки-но зустрів дівчину, з якою, можливо, захочу створити сім’ю. Все, давай спати, завтра рано вставати.

Доїхавши до місця, розвантажившись, Андрій із Оксаною поїхали до міста. За цей час вони багато говорили, дізналися багато про один одного, і коли настав час розлу чатися, Андрій сказав: — Телефончик даси? — А як же твоя дівчина? — Так я про тебе говорив… Весілля вони зіграли у травні. Ось такі мінливості долі.

КІНЕЦЬ.