Ми із братом завжди жили у місті, проте як тільки наступало літо, то відразу сідали на автобус і їхали у село до улюбленої бабусі. Там ми завжди допомагали із господарством, тому про сільську працю знаємо не зі слів.

Коли ми виросли, то я знайшов дівчину та скоро запропонував їй вийти за мене заміж. Ми відразу переїхали на орендовану квартиру.

А коли одружився і брат, то батьки вирішили свою велику квартиру розміняти на дві однокімнатних для нас. Самі ж планували їхати у село і жити у бабусиній хаті.

Не описати ніякими словами, як я вдячний за таку чуйність та щедрість батькам. Але водночас мені і було шкода їх, бо я вже уявляв, яка тяжка праця чекає на них у селі.

Я зауважував це, та мама лише сказала, що вони вже люди немолоді, треба більше дихати свіжим повітрям, рухатись. Тато навіть покинув роботу, аби переїхати.

Тому після того, як нам вдалось здійснити цей грандіозний план і батьки опинились у селі, то ми з дружиною стали дуже часто їздити до них, аби допомагати із роботою. Ми обоє знали, як важко старшим людям справлятись із такою кількістю фізичної праці.

А от мій молодший брат навіть не думав хоч якось допомагати чи бодай провідати рідних. Він приїжджав лише тоді, коли були якісь свята і його годували.

Або традиційно в дні, коли ми зібрали урожай і погріб був забитий овочами, фруктами, консервація ми. Отоді він повертався до міста із повним багажником.

Потім я дізнався ще одну новину, що шокувала. Виявилось, що Артему мама ще й половину своєї пенсії віддає. Тут вже просто забракло слів. Чому йому всі так допомагають?

Чим він заслуговує? Ми із дружиною взагалі собі нічого не беремо, бо автомобіля не маємо, а автобусом не дуже то багато вийде взяти.

І мене така несправедливість просто добиває. В когось машина, гроші, любов, а він в заміну нічого, навіть елементарної допомоги. Тому і я вирішив, що у найближчому часі до села їздити не буду.

І вже через кілька місяців мама подзвонила, аби мене покликати, попросити і так далі. Коли і після цього я не з’явився, то вже телефонував батько, який крuчав у слухавку, що я егоїстичний і бездушний.

Я лиш сказав, що в них є улюблений молодший синок, от він нехай і допомагає. Тоді поклав слухавку і після того ми з батьками більше не спілкувались.

КІНЕЦЬ.