Батьку скоро вісімдесят, і з роками його витівки стали регулярними. Я не можу залишити роботу й сидіти біля нього мов нянька

Не хотілось би зіткнутись з осудом друзів та родичів, коли стане відомо, що я відправив рідного батька у будинок для літніх людей. Звісно, якщо не знати всієї ситуації, то мій вчинок може видатись жахливим, адже батько все життя піклувався про мене. Та останні роки з ним, перетворились на справжнісінький кошмар. Я реально почав хвилюватись за власне майбутнє.

Уявляєте, який це стрес, коли ти повертаєшся додому з роботи, а вхідні двері навстіж, вдома нікого нема, а вода з ванни потекла аж на підлогу. Мені ще тільки не вистачало оплачувати ремонт сусідам, через затоплення.

Я не так багато заробляю, щоб покривати збитки. Так можна і без квартири залишитись. Старий батько постійно щось забуває. Елементарні речі, такі як зачинити двері, вимкнути газ, чи закрутити кран — все частіше вилітають у нього з голови.

Того вечора я побіг шукати батька, який мало не влаштував потоп і ледве знайшов. Добре, що сусідка підказала, що бачила його біля одного з під’їздів.

Йому скоро вісімдесят, і з роками його витівки стали регулярними. Я не можу залишити роботу й сидіти біля нього мов нянька, слідкуючи за кожним кроком.

Іноді повертався ввечері, а батько якихось незнайомців запросив. Наступного разу вони можуть всю техніку з квартири повиносити чи ще якоїсь шкоди наробити.

Я довго вагався, але ванна і відчинені двері стали останньою краплею. Зрештою, таки віддав батька до пансіонату. Там про нього піклуватимуться спеціально навчені люди.

І медичну допомогу зможуть вчасно надати, за потреби. Це набагато безпечніше, ніж лишати його самого удома.

Нарешті, у мене мов гора з плечей зійшла. Аж не віриться, що тепер я зможу спокійно працювати, влаштовувати особисте життя, ремонт у квартирі зробити. Але найголовніше, що тепер я можу бути спокійним за батька.

А як би вчинили ви? Розумію, що з боку мій вчинок може виглядати егоїстичним та неблагородним, але далі так жити було просто нестерпно.

КІНЕЦЬ.