Людмила терпіти не могла свою невістку Ольгу. Вона вважала її винуватицею усіх бід та неприємностей.

Людмила постійно скаржилася родичам та сусідкам:

– Зовсім син забув про моє існування, мабуть дружина не дає спілкуватися з рідною матір’ю!

– Та не мала ж він дитина, так що не треба прикриватися заборонами дружини, – не могла змовчати Зінаїда, яка жила в сусідній квартирі. – Захотів би, сам приїхав, чи подзвонив.

– Зачарувала хлопчика спритна дівчина! – не заспокоювалася Людмила. – Довірливий він у мене, ось і повівся на її витівки!

– Твоєму хлопчику довірливому тридцять два роки! – сказала Зіна. – Так що нічого в його особисте життя втручатися самі розберуться.

Людмила завжди виправдовувала єдиного сина.

Хоча він був досить звичайним. Посередній менеджер середньої ланки, без особливих матеріальних цінностей та перспектив на розкішне майбутнє.

Серед активів Степана значилася лише отримана у спадок від бабусі квартира, робота в компанії з продажу побутової техніки та мрії про покупку автомобіля.

Ольга ніколи не розглядала чоловіка з матеріального боку, починаючи з ним стосунки лише після прояву почуттів.

Вони зустрічалися один рік, потім влаштували невелике весілля і перебралися жити до нещодавно відремонтованої квартири. Все складалося у житті нормально, якби не постійне невдоволення та завищені вимоги свекрухи.

– Чому твоя мама так сильно мене не любить? – запитувала Оля у нареченого на початку стосунків. – Начебто не сварилися з нею, і я щиро намагаюся сподобатися, а користі немає.

– Не звертай уваги, просто я в неї єдиний син, а після того, як не стало батька, їй навіть словом обмовитися нема з ким, – виправдовував її чоловік. – Мамі треба дати трохи часу і все обов’язково владнається.

Але час минав, проблеми накопичувались і постійно з’являлися нові приводи для невдоволення Ольгою.

Спочатку невістка шукала варіанти вирішення непростої ситуації і робила все для поліпшення ставлення до себе, потім намагалася абстрагуватися від неприємних моментів, пізніше просто перестала їздити в гості до матері чоловіка, знаходячи для цього досить правдоподібні відмовки.

Через дефіцит спілкування з Олею Людмила зовсім не переживала, сприймаючи її ставлення, як можливість у черговий раз поскаржитися всім на невдячну невістку. При цьому в причини щоб дякувати їй, вона обов’язково включала виховання Степана, здобуту ним вищу освіту та квартиру.

– Так це ж житло дісталося йому від твоєї свекрухи, – не могла зрозуміти Зіна. – Твоєї особливої заслуги в тому немає, тож ціну собі не набивай.

Людмила дотримувалася іншої думки. Вона свідомо шукала в дівчині недоліки, вірячи, що такому чудовому хлопчикові дуже не пощастило з дружиною.

– Ось так виховуєш дітей, ночами не спиш, а вони потім зв’язуються з сумнівними дівчатами і приносять у дім проблеми, – часто казала вона синочку, котрий приїхав у гості вкотре без дружини.

– Які проблеми тобі Ольга принесла? – не розумів чоловік. – Вона завжди ставилася до тебе з повагою, передає гостинці і слова ніколи поганого не промовила.

– Ага, тільки після її появи ти перестав постійно відвідувати літню матір!

– Я до тебе приїжджаю часто і дзвоню постійно, – виправдовувався Степан. – Просто я вже дорослий, так що не можу постійно ховатися за твоєю спідницею.

– От була б у тебе хороша і добра дружина, жили б усі разом під одним дахом і проблем не було. Тож твоїй дружині захотілося обов’язково окремо жити. Звичайно, я вам, практично чужа жінка!

Степан завжди повертався додому від матері в поганому настрої, Оля намагалася в такі моменти не ставити зайвих питань.

Деколи це давалося проблематично, оскільки вона бачила переживання чоловіка, але нічим не могла йому допомогти.

Ніколи вона не дозволяла собі говорити погані слова на адресу Людмили Петрівни, розуміючи, що чоловік розривається між ними двома і від цього дуже переживає. Але часом свекруха перевершувала всі очікування невістки, розігруючи справжні вистави.

Особливо сильно пенсіонерці подобалося дзвонити дітям пізно ввечері, коли хотілося відпочити після важкого дня чи вранці у вихідний день.

Вона вибирала зовсім нереальні приводи, вимагаючи від сина терміново все кидати і їхати на першу вимогу. Масштаб проблеми полягав у необхідності купити пакет свіжого молока її улюбленому коту чи необхідності замінити лампочку у люстрі.

Спочатку дбайливий і слухняний син зривався за першим дзвінком і запитом, потім втомився від вічної біганини і намагався реально пояснювати причини відмови від приїзду.

– Мамо, невже Барсик не переживе день без молока? Я привезу днями все потрібне, але не можу зараз мотатися через все місто після роботи, – виправдовувався чоловік.

– Звичайно, навіщо тобі проблеми слабої матері? Поки виховувала і ставила на ноги, так потрібна була, а зараз можна і не згадувати про моє існування.

– От не зрозумію причини такої в’їдливості, – потім говорила Оля чоловіку. – Адже твоя мама ще не зовсім стара жінка і в неї цілком вистачає сил на те, щоб самостійно займатися домашніми справами. У її віці багато жінок ще ведуть світський спосіб життя і знаходять собі кавалерів.

– Прямо бачу свою маму на побаченні з шанувальником, – не сприймав такі можливості серйозно Степан. – Вона після відходу батька вже майже десять років одна живе, тож заміж у 64 роки навряд чи збереться йти.

– Ну не знаю, я б поговорила з нею на цю тему, – не відступала Оля. – Їй же реально нудно одній, а так жили б разом із якимсь чоловіком одного віку, ходили б у парк або їздили разом на природу. Життя ж не закінчується, просто в ньому з’явився б сенс, і нам би менше підвищеної уваги діставалося.

– Я точно не розмовлятиму з матір’ю на цю тему, – побоювався її реакції Степан.

– Ну, мені втрачати нічого, так що ризикну, – впевнено сказала Ольга…

…Степан зайшов у магазин, купив молока, пару свіженьких батонів, печиво й пішов у гості до матері.

Він звично піднявся сходами на третій поверх і постукав у двері. В коридорі почулося шарудіння, клацнув замок і на порозі зʼявилася Людмила Петрівна.

– О-о-о, які люди! – заспівала жінка. – Рідний син нарешті вирішив до матері зайти. Свято якесь, чи що сьогодні?

– Мамо, припини, – відмахнувся Степан і швидко зайшов на кухню. – Ну, розповідай, як у тебе справи?

– А ти не знаєш, чи що?! – сплеснула руками Людмила Петрівна. – Не знаєш, що твоя дружина виробляє? Отаке мені пропонувати на старості років!

Степан дивився на матір і не розумів, що відбувається.

– Заміж вона мене видавати зібралася! – кричала Людмила Петрівна. – По собі бачте всіх судить. Краще мала б повагу до віку, а не такі дурниці вигадувала!

– Я не маю до цього жодного відношення, тому не збираюся вплутуватися у ваші розбірки, – впевнено сказав Степан.

Він поставив пакет з продуктами і швидко поспішив додому…

…А в Людмили з’явився новий офіційний привід для образ та невдоволення дружиною сина.

Вона смакувала обговорення її неприйнятної поведінки і вважала винуватцем усіляких проблем у житті їхнього благородного сімейства.

Тільки особливих результатів такі обурення не приносили, а синок відмовлявся приймати бік матері.

– Здайте мене в будинок для людей похилого віку, раз я вам жити заважаю, – сказала вона якось дітям, які приїхали в гості.

– Нічого ти нам не заважаєш, не кажи дурниць! – сердився син.

– Взагалі ми щиро переживаємо про ваше щастя і спокій, – намагалася не нервувати Ольга. – Ви ж іще молода і приваблива жінка, так що цілком могли б ощасливити якогось чоловіка.

Людмила нервувала, але з кожним днем все більше сумнівалася щодо теорії невістки.

Можливо варто переглянути своє ставлення до пропозиції дітей, оскільки життя на самоті останнім часом діяло на неї гнітюче.

Щоправда, вона не особливо розуміла, як правильно підійти до вирішення такого пікантного питання.

Зізнатися невістці у правоті її суджень здавалося справою категорично неприпустимою, але ідея викликала в жінки неоднозначне ставлення.

– Я тут подумала, – сказала вона якось Олі. – Винятково заради того, щоб продемонструвати тобі неправильність суджень, давай спробуємо вже реалізувати твою пропозицію.

– Чудово, у нас обов’язково все вийде! – раділа Ольга, продумуючи подальші кроки дій.

На початковому етапі жінка розмістила анкету свекрухи на сайтах знайомств, потім вони почали зі Степаном проводити спільний кастинг.

Декілька кандидатів відпали на початковому етапі, оскільки своїми невиправдано завищеними запитами точно створили б додаткові проблеми та неприємності сім’ї.

Пару потенційних наречених були з інших міст, а сумнівів щодо принциповості Людмили проживання у звичній місцевості вони не мали, тому огляд тривав.

– Напевно, даремно ми авантюру цю задумали, – говорив потім Степан дружині,=. – Не вийде у нас нічого, а мати роками згадуватиме спровоковану проблемну ситуацію.

– Може ти і маєш рацію, але здаватися ми точно не станемо, – наполягала Оля. – Прояв слабкості в такій ситуації може обійтися ще дорожче. Потрібно продовжувати пошуки, а там подивимося та визначимося, як вчинити далі.

Після численних пошуків Ольга зупинила вибір на поважному пенсіонері Вікторі Івановичу, який проживав з ними в одному місті.

З листування вона дізналася, що вдівець жив один уже чотири роки після втрати дружини, а єдиний дорослий син давно був за кордоном і не збирався повертатися додому.

Теоретично чоловік повністю підходив для свекрухи, залишалося звести їх у житті та спостерігати за результатами експерименту.

– Даремно я погодилася на ваші дурниці, – невдоволено бурчала Людмила, готуючись до знайомства з потенційним обранцем. – Жили б собі спокійно з котом, а тепер доведеться розбирати підсумки ваших задумів.

Але після знайомства з Віктором Людмила дещо змінила ставлення до того, що відбувається. Чоловік виявився дуже розумною, розважливою та логічною людиною. Він самостійно справлявся з побутовими труднощами, тому не особливо потребував хатньої робітниці. Самотній людині просто хотілося трохи уваги та турботи, щоб можна було з кимось поговорити.

– Як справи на особистому фронті? – запитала якось Оля свекруху.

– Все нормально, не хочу нічого загадувати, – бурчала Людмила, не особливо бажаючи вдаватися до подробиць або розповідати про свої думки з цього приводу.

Більшість часу самотні пенсіонери проводили разом, гуляючи в парку. У Віктора була за містом дача, на якій дуже подобалося проводити час Люді. Тиша, грядки з квітами та відчуття спокою вперше за довгий час подарували їй відчуття спокою та безпеки.

– Ми з Віктором вирішили жити за містом до осені, – сказала, якось Людмила синові та невістці. – Будемо займатися садом та городом, тож можете приїжджати до нас у гості туди.

– Я навіть наполягаю на цьому! – впевнено казав Віктор. – Там краса неймовірна, вам точно сподобатися і знайдеться чим зайнятися.

– Я вражена змінами у поведінці матері! – потім говорив Степан дружині. – Вона навіть перестала постійно бурчати і сваритися через різні дрібниці.

– Мені здається, просто свекрусі вдалося заповнити порожнечу у своєму житті, – посміхалася Ольга.

Потім вони їздили в гості до матері та Віктора Івановича, які завжди зустрічали їх смачними пирогами і так і хотіли надавати з собою більше гостинців перед поверненням до міста.

Пенсіонери останнім часом якось аж помолодшали, підбадьорилися і були активні. Сільський спосіб життя явно пішов обом на користь, оскільки вони здавалися бадьорими та позитивно налаштованими.

– На наступні вихідні приїжджайте до нас копати грядку! – сказала Людмила родичам під час чергового приїзду.

– А якщо у нас свої плани? – спробував відмовитися від такого сумнівного плану Степан.

– Якщо мати сказала, грядки копати, значить копатимемо! – встав на бік жінки Віктор. – Тож чекаємо на вас у гості.

– З одного боку, звісно непогано, що мама тепер не одна, але з іншого боку у неї тепер з’явився однодумець, так що нам буде непросто опиратися.

– Якщо так піде далі, придумаємо для них нову інтригу, щоб їм було чим зайнятися, – посміхнулася Оля.

Степан обійняв дружину. Нарешті в його сімʼї настало яке–не–яке та все ж порозуміння…

КІНЕЦЬ.