З самого першого дня нашого знайомства свекруха не злюбила мене і була впевнена, що я зустрічаюся з її сином тільки заради їх трикімнатної квартири. Я сама родом з села, мої батьки не багаті люди, але я завжди жила в достатку.

— На квартиру навіть можеш не розраховувати. Зате он тобі як пощастило з чоловіком. Він такий гарний, розумний, а ти хто взагалі? — говорила мені свекруха.

Мені було так бо ляче, що свекруха обізвала мене афе ристкою, постійно тикала в обличчя, що я з бі дної сім’ї і не гідна його ідеального сина.

Я собі дала слово, що доведу їй зворотне. І багато працювала над цим. Перший час після весілля нам з чоловіком довелося жити у свекрухи.

Вона постійно втручалася в наші особисті відносини, вважала, скільки грошей витрачає чоловік на мене, підслуховувала всі мої розмови з батьками, раптом там ми придумуємо план, як переписати її квартиру на нас.

На щастя, мої батьки допомогли нам з покупкою квартири, позичили суму на перший внесок, і ми нарешті переїхали в наш власний будинок. Будинок був маленьким, зате ніхто не діставав докорами.

У чоловіка була хороша робота, а я сама сиділа в декреті, виховувала старшого сина, другий був на підході. Незабаром чоловіка звільнили з роботи, і він вже більше року сидить без роботи.

Добре, хоч зараз діти дорослі, я можу працювати сама, утримувати сім’ю, платити за іпотеку, ще й допомагати свекрусі, у якої nроблеми зі здоров’ям.

— Он тобі як пощастило з моїм сином , — продовжує твердити свекруха, поки чоловік без роботи лежить удома на дивані. Гордість не дозволяє їй назвати мене «хорошою невісткою». Зате всі родичі знають, кому з ким пощастило.

КІНЕЦЬ.