Іванна Василівна мала двох дітей, доньку та сина. Марійка народилася першою. Довгоочікувана та бажана, вона стала справжньою радістю для батьків. З дитинства тато з мамою дбали про добробут дочки й забезпечували її усім, що потрібно.

Друга дитина досить пізня. Хлопчик Сергійко не був планованою дитиною. Тому до його виховання та навчання мати ставилася без особливого ентузіазму. Батько навчав чоловічих речей допоки міг, а потім його не стало. На плечі матері лягли усі домашні турботи, двоє дітей та необхідність забезпечувати сім’ю фінансово.

Вільного часу практично не залишалося, а якщо і випадала яка хвилинка, то Іванна Василівна присвячувала її своїй любій донечці. Сергій звик, що вся увага була на Марії, тому особливого догляду не потребував. Змалечку хлопчик навчився розраховувати на власні сили.

Мама допомогла Марії вивчитися, потім організувала дочці весілля й навіть допомогла придбати квартиру. Коли черга дійшла до сина, заявила, що грошей немає, тож хай думає головою. Він таки думав. Самостійно вступив до університету. З першого курсу пішов працювати, щоб мати можливість оплачувати житло й купувати продукти.

Після навчання хлопець поїхав працювати за кордон. Сину був відсутній чотири роки. За цей час мама телефонувала до нього лише декілька разів і то для того, щоб попросити грошей. Для кого вона їх просила для себе, чи Марії він не знав, проте ніколи не відмовляв. Завжди допомагав.

Після повернення на Україну Сергій купив власну квартиру й залишилося на автомобіль. Більше на заробітки не їхав. Влаштувався на роботу, де й зустрів свою майбутню дружину. Сам собі зробив весілля, мама ні копійки не дала, адже все зароблене досі віддавала Марії. Згодом Сергій став батьком прекрасної донечки. Дитину він дуже любив й проводив із нею багато часу. Батько не хотів, щоб донечка відчувала брак любові, як він свого часу.

Якось Сергієві зателефонували з невідомого номеру. Мама в лікарні, забрали з інсультом. Іванна Василівна стала лежачою. Все лікування оплатив син, дочка приїхала навідати маму лише декілька разів. Коли стареньку виписували, Сергій приїхав раніше, щоб поговорити з лікарем, тоді й став свідком неприємної розмови. Мама у палаті була не сама, поруч неї дочка Марія:

-Мамо, я не зможу тебе доглядати. Ти ж знаєш, що у мене робота та й чоловік постійно у своїх відрядженнях, йому готувати потрібно, в дорогу збирати. Як же я сама тебе смикатиму. Ти Сергієві скажи, він не відмовить.

-Звісно, донечко, я все розумію. Та куди мені до тебе, квартира однокімнатна, а у сина он, які хороми. Трикімнатну купив та ще й ремонт нещодавно зробив. Невістка хороша, думаю, мене не образить. Може б ви із зятем свою та мою квартири продали, а натомість собі щось хороше купили. Вам про дітей уже думати потрібно. Коли ж я уже бабусею стану.

Сергій не витримав більше цієї розмови й вирішив втрутитися:

-А я думав, мамо, що ти бабусею уже стала, чи моя дитина тобі за онуку не підходить. Ну звісно, я ж не Марія. Непогано ви придумали. Значить я з дружиною про тебе піклуватимуся, доглядатиму, годуватиму, купуватиму ліки, оплачуватиму обстеження, а натомість Марія квартиру отримає.

Можеш мені не розповідати, яка вона бідолашна, що не може кінці з кінцями звести. Я не раз був у такий ситуації та мені ніхто не допомагав. Ти ж, Маріє, звикла, що все на готовому блюдечку подають. Тож тепер пора взяти на себе відповідальність та подорослішати. Маму я до себе не забиратиму. Викручуйтеся, як знаєте.

Сергій вийшов з палати розлючений та ображений. Одразу поїхав додому та розповів про все дружині. Вважав, що вчинив неправильно й грубувато, але кохана його підтримала.

КІНЕЦЬ.