Коли я почала зустрічатися з колію, то думала, що це назавжди. Це була найсильніша закоханість, я навіть була впевнена, що вона приведе до весілля. Але все виявилося не так казково, як мені здавалося.

Ми з колію часто гуляли, він завжди відводив мене до цікавих місць, незвичних кафе. І цього разу він забравши мене з роботи, і ми пішли прогулюватися парком.

Раптом до нас підбігла маленька дівчинка, на вигляд їй було 10 років. Вона була брудна, курточка була потерта, волосся заплутане. Було ясно, що вона із неблагополучної родини. Дівчинка попросила у нас трохи грошей на їжу.

Мені стало так шкода малечі, я вже приступила до того, що діставала з сумки гаманець. Але Микола, як справжній чоловік, сам дав дівчинки грошей.

Дівчинка так була рада, що в неї з’явилася справжня купюра, кілька разів подякувала нам і втекла. Мені стало так шкода дитини, адже невідомо ще, коли вона їла востаннє.

Але тут я помітила, що Коля якийсь незадоволений. Я його запитала, в чому річ: — Я терпіти не можу всі ці зл ідні. Якщо немає грошей, то йдіть працювати, навіщо у перехожих просити. — Коль, але ж вона дитина, як вона зараз працюватиме? — Я не знаю… але кожен має сам оплачувати свої хотілки.

Мені стало так неприємно після цієї розмови. Я не думала, що Коля думатиме таким чином. Він мене сильно зачепив, бо мої батьки були n’яницями, я теж колись була на місці цієї дівчинки.

У кафе я замовила лише чай, мені шматок у горло не ліз. А Коля, як нічого не трапилось, продовжив щось розповідати, жартувати. Наприклад, я попросила офіціанта принести нам окремий рахунок, я сплатила свій чай.

Коля не розумів, у чому річ: — Ти сказавши, що кожен має сам оплачувати свої хотілки. Я сподіваюся, що більше з тобою не побачуся. Після цього Коля ще довго намагався знайти мене, але я не виходила з ним на контакт.

КІНЕЦЬ.