Марія  Григорівна ось уже чотири роки, як живе без свого чоловіка Михайла. Майже весь свій вік вони прожили душа в душу й от не стало її надії та опори. Хоч часу минуло багато, але рана від втрати досі не загоїлася. Добре хоч діти є, з ними можна поговорити у важку хвилину. Правда й сини навідуються не так часто, як хотілося б.

У старшого Сашка є все, чого душа бажає. Він добру влаштувався у житті. Одружився з заможною дівчиною. Батьки невістки придбали для дітей великий будинок.

Свекор влаштував Сашка до себе на роботу. Тож син жив, як вареник у маслі. Марія Григорівна не раз думала про те, що могла б переїхати жити до сина. Він нещодавно батьком став, тож допомога з немовлям не завадить. Проте свої плани озвучувати боялася.

Молодший жив бідніше, але щастя мав більше. У Вадима чудова дружина, правда бідолашна окрім чоловіка нікого більше не мала, сирота Наталя. Все життя прожила у дитячому будинку.

Коли виповнилося 18 отримала однокімнатну квартиру від держави. У тому помешканні подружжя на разі й проживало. От тільки місця їм катастрофічно не вистачало – четверо діток мали.

Купити більшу квартиру Вадим не може, бо зарплатня не дозволяє. Невістка не працює, займається дітьми. Марія Григорівна рада допомогти, от тільки пенсія така мізерна, що сама ледве зводить кінці з кінцями.

От якби Сашко не був такий скупий й позичив братові грошей на квартиру. Але ж ні, каже, щоб той сам заробив, грошей позичати не збирається.

Якось я покликала синів до себе в гості й почала тему житла. Запропонувала наступний варіант. Квартиру Вадима та свою продати. Натомість купити двокімнатну з таким сяким ремонтом.

Щоб ми не тіснилися усі на кучі, я б могла переїхати жити до Саші. Його будинок наскільки великий, що він навіть не помічатиме моєї присутності.

Старший син, коли почув мою пропозицію вибухнув зі злості. «Чого це я маю робити подачки нужденним? Хто його змушував одружуватися з дівчиною без роду та плем’я.

Потрібно було думати головою, коли дітей народжували одне за іншим. На мою допомогу навіть не розраховуйте! А тобі, мамо, є де жити».

Сашко пішов, гримнувши дверима. Переконати його в іншому, це щось нереальне. Вадим сидів засмучений та дякував матері за спробу допомогти. Старенька шкодувала меншого сина. Він набагато людяніший від старшого, от тільки життя таким не допомагає.

КІНЕЦЬ.