Коли мати відправила Ганну до бабусі, здавалося, у неї починається нове життя. Але незабаром не стало бабусі, і Ганна знову повернулася до будинку матері.
Ідилії настав кінець тоді, коли одного прекрасного дня він повернувся. Раптом Ганна почула, як вони з мамою почали лаятися через те, що зі спальні вийшов незнайомий чоловік.
Дядько Василь до них часто приходив, але мати казала їй, що він її друг. Ганна ніколи не забуде, як тато того дня кричав на матір, зібрав усі свої речі, поцілував Ганну на прощання та пішов.
З того часу він не з’являвся. Але доньку не покинув. Часто приїжджав до школи, забирав її і вони гуляли аж до вечора. Для мами Ганна перестала існувати зовсім.
Вона не дбала про неї, не гралася з нею і майже нічого не дозволяла. Та людина більше не приходила до них. Через кілька місяців мам почала зустрічатися з одним чоловіком.
Він приходив до них у гості, залишався ночувати. Вона бачила, що мати була щаслива з ним. Він не покохав Ганну. Вони вирішили відправити Ганну до бабусі.
Мама куnила квитки та відправила її. Ганна ледве стримувала сльози, щоб не заnлакати. І коли двері зачинилися, то мати навіть ручкою на прощання не помахала. Бабуся Стефанія її тепло прийняла, вона мешкала у Львові.
Так у Ганни почалося нове життя. Мама дзвонила раз на тиждень, розмова тривала не більше десяти хвилин. Разом із бабусею грали у різні ігри, ходили до цирку.
Вона записала Ганну до художньої школи. І так вона зрозуміла, що бабуся стала її новою матір’ю. Так вони прожили разом майже п’ятнадцять років. Незабаром бабуся захво ріла та її не стало.
Ганні було дуже тяжко, вона не знала, що їй робити. Вона повернулася до мами, але мама не захотіла її прийняти. Мамі було байдуже, що з нею буде. Ганна не впізнавала свою матір. То була не її мати. Адже жінка, що любить свою дитину, ніколи не залишить її на свавілля долі.
КІНЕЦЬ.