Оля навчалася зі мною в одному класі, вона була старша за інших однокласників, адже кілька разів залишалася на другий рік. Відмучилась наша двієчниця до 8 класу та вирішила продовжити навчання в училищі.

Усі вчителі в долоні плескали, коли Ольга йшла зі школи. Вона була дурною і страшенно лінивою, але її красі не було рівних. Інтелект у наші часи був потрібний, тому жилося дівчині несолодко.

Мучuлась Ольга і в ПТУ, а на останньому курсі їй зробили пропозицію, і вона вийшла заміж. Став її чоловіком учитель математики.

Він був старший за неї, але Олю це не бентежило, зате у чоловіка була своя квартира і престижне авто. Відхопила завидного мужика — що тут скажеш. Завдяки такому чоловікові Ольга закінчила ПТУ мало не з червоним дипломом, а потім пішла працювати за фахом.

Була Ольга бухгалтером – не сподобалося їй, нудно. Вирішила дівчина столицю підкорити. Звичайно, чоловік-старий відмовлятися від свого місця роботи не хотів, переїзд у його плани теж не входив.

Подружня пара розлучилася, і Ольга поїхала сама. Через кілька місяців дівчина знову кружляла у весільній сукні. Чоловік у неї тепер був забезпеченішим, він займався постачанням техніки.

Його бізнес був досить прибутковим, що й тішило нашу Оленьку. Вона покликала до столиці свого колишнього чоловіка, запропонувала йому гарну роботу – він погодився. Потім «двієчниця» оформила фірму на себе, нишком її продала і втекла до Санкт-Петербургу. Як кажуть, далі – більше.

Вона знову вийшла заміж за бізнесмена, почала жити в його котеджі та по салонах краси роз’їжджати. Вони мають ще й квартиру в центрі Санкт-Петербурга, яку вони здають якійсь відомій людині. Ольга не хвалиться своїми досягненнями, мовляв, простий випадок, і вона ним скористалася. Краса допомогла їй зі шкільного ізгоя стати успішною бізнес-леді.