У цьому житті із їжі я міг би відмовитись від чого завгодно, але солодощі – це те, без чого жити я не можу. Коли наступає літо, то на морозиво іде пів моєї зарплатні.

Ось і цього дня я пішов по морозиво.

Коли тільки вийшов, то сонце засліплювало мені очі, була тепла, сонячна погода. Та потім сталось якесь диво, виступили хмари і полив величезний дощ.

За секунду я змок до нитки. Тому і поспішив до магазину, аби сховатись і таку купити бажане. Але у вітрині побачив, що мого улюбленого морозива немає. Мені дуже подобається біле із солоною карамеллю. Тому стояти там було нічого, побіг до іншої крамниці.

Та і тут на вітрині виявилось лише одне таке морозиво. Я саме підійшов до морозильника, відкрив його, аби забрати знахідку, але переді мною просунулась рука, яка і забрала останню упаковку.

Збоку стояла якась юначка. Мене вона шалено роздратувала. Навіщо лізти перед людиною? Тепер я мало того що змок з ніг до голови, то ще й даремно вийшов у таку негоду.

Та скандали, звичайно, ніхто робити не хотів, тому я просто взяв якісь цукерки і пішов на касу із засмученим виразом обличчя. Поки я постояв у черзі на касі, то дощ припинився. Під магазином стояла та сама дівчина. Вона спинила мене, посміхнулась і сказала:

– Я віддам тобі своє морозиво, не переживай. Я коли відходила, то бачила, що з цим морозивом ніби частину тебе забрала. Пригощайся!

Ніколи не думав я, що саме ось так познайомлюсь із своєю другою половинкою. Нині ми одружені і обоє за місяць, незалежно від пори роки, переїдаємо стільки морозива із солоною карамеллю, що соромно зізнатися.

Не можу повірити, що свою долю знайшов через морозиво.

КІНЕЦЬ.