Тоді було свято велике. Ми приїхали в гості до мами. Вона сама весь вечір все ставила на стіл, невістка жодної тарілки не піднесла, хоча живе в квартирі мами, а ми тут лише гості. А коли мама вперше присіла, то Олена відвернула носа, бо страви, виявляється, холодні

А як мій рідний брат Іван одружився, він привів свою дружину жити до нас додому, де жила наша мама.

Я на той час вже була теж заміжньою і жила у свого чоловіка, в квартирі, яка належала йому ще до нашого одруження.

Мама дуже раділа, що син з дружиною житимуть в неї, адже вона вже на пенсії і не хоче бути одна, вона розуміє, що одній буде жити їй важко.

З перших днів, як невістка Олена з’явилася на порозі маминої квартири, мама в усьому намагалася їй догодити.

Відразу сказала, що готуватиме вона, адже молоді ходять на роботу.

Загалом моя мама робила вдома все для мого брата і його дружини: вона й готувала, прибирала і навіть прала їх одяг.

Як досить таки часто в житті буває, люди дуже швидко звикають до хорошого ставлення, так і з Оленою сталося.

Невістка дуже швидко перестала цінувати ту турботу, яку давала їм мама.

Я завжди мовчала, не хотіла вмішуватися в їх життя, думала якось воно само по собі владнається. А одного разу, тоді якраз було велике свято, ми приїхали з чоловіком до мами в гості.

Мама сама накривала на стіл, підносила страви, прибирала пусті тарілки, я чекала, що Олена хоч щось їм допоможе, але вона жодного разу не встала з-за столу, ще й була незадоволена, що мама поставила на стіл холодну картоплю.

Коли я зрозуміла, що дружина мого брата нічого й не буде допомагати мамі, я швиденько встала і допомогла їй прибрати все зі столу, помила увесь посуд, взялася пилососити і витирати столи.

А потім рішуче сказала мамі, мені було байдуже, що це чули усі, що вона стала безкоштовною домогосподаркою. Вона вже давно немолода жінка, тому я сказала мамі, щоб більше братові з дружиною не допомагала, а більше дбала про себе, адже її працю тут не цінують.

Ми поїхали додому, а наступного дня дізналися, що Олена образилася, брат знайшов квартиру і вони з’їжджають на орендоване житло.

Мені було байдуже, нехай живуть, як хочуть, але я шкодувала маму і розуміла, що їй тепер буде легше жити без них.

Я й досі запрошую брата до себе в гості, він приходить сам, а я до нього не ходжу, не хочу спілкуватися з його дружиною. А брат ображається на мене, адже хоче, щоб ми були однією родиною. Можливо, я не права, але поки не знаю, як знайти спільну мову з Оленою.

Я не хочу псувати стосунки в родині. Але хіба тут є інший вихід?

КІНЕЦЬ.