Зі мною в офісі працює одна дамочка. На вигляд їй років близько п’ятдесяти, але насправді їй уже шістдесят два. Зовсім скоро на пенсію, а вона все працює, все креативить і йти на спочинок поки що не планує.

Її дуже цінують керівні особи, оскільки вона давно працює в компанії, все добре знає і ніколи ніяких помилок не робить. Вона цінується у нас набагато більше за молодих співробітників, і зарплата у неї вища.

Як вона сама каже, витрачатися їй особливо нема на що – живуть переважно на пенсію чоловіка, а своє вона збирає і на онука витрачає.

Максу вже двадцять один, а він усе на бабусині та батьківські гроші живе. Дорослий хлопець, закінчує університет, а працювати не йде. Але бабусі це і подобається. Так його простіше контролювати.

Була в її онука дівчина, яка їй зовні не сподобалася, і вона змогла Макса підмовити кинути її. Була й інша, яка “занадто багато собі дозволяла” – зухвало відповідала, як я розумію.

Вона Максу дуже подобалася, жити разом хотіли у квартирі, що бабуся для онука знімає. І вона поставила йому ультиматум.

– Раз ти вже такий дорослий, я не можу тобі наказати кинути когось. Але оскільки ти в змозі самостійно ухвалювати дорослі рішення і будувати стосунки з дівчатами, пора б самому й оплатою оренди зайнятися…

Вона так сказала йому, і онук одразу ж розлучився з дівчиною – надто не хоче втратити комфортне житло. А бабуся і далі ним крутить як хоче, погрожуючи переїздом.

Хіба можна так чинити зі своїм рідним онуком або дитиною? А потім ще хвалитися своєю “важкою артилерією” на кожному корпоративі, кажучи молодим дівчатами, щоб зі своїм чадом чинили так само.

Адже дитина так ніколи не виросте і буде висіти на шиї. І навіщо нав’язувати їй погані й обачливі стосунки з дівчатами в такий спосіб?

КІНЕЦЬ.