Нещодавно я зустрічалася з дуже симпатичним та перспективним хлопцем Андрієм. А зустрічалася, бо зараз я його поkинула. Який би багатий він не був, але все одно серце в нього чорне, я з такою людиною не зможу своє життя прожити і побудувати долю.

А я зрозуміла це з одного випадку.

Ми якось прогулювалися разом парком. Але просто так ми не гуляємо, потім наприкінці вечора обов’язково йдемо в якийсь дорогий ресторан, пробуємо морепродукти, екзотичні десерти.

І ось одного дня в парку до нас підбігла маленька дівчинка років 7.

Вона була одягнена в брудну куртку, черевики все в бруді, сама дитина теж була не мита. Дівчинка мала великі голодні очі. Вона жалібно попросила допомоги. Я не змогла пройти повз, як це зробив Андрій.

Я дала дівчинці трохи грошей та свою шоколадку. Вона подякувала та втекла. Андрій дивно подивився на мене . я не зрозуміла цього погляду, і запитала: -Щось не так? ти якось змінився на обличчі.

-А ти думаєш, що це нормально? -Що саме? Допомогти бідній дівчинці на вулиці? Так, у мене є сер це, для мене допомога – це нормально, навіть добре.

І тут Андрій мені почав розповідати, що потурати бі дним не треба, вони самі винні, що в них немає грошей, просто вони ледащо. Я казала, що батьки дівчинки може й винні, але вона дитина, вона не може сама працювати.

І все ж таки Андрій гнув свою лінію, що бідним допомагати не можна, а то так всі навколо на шию сісти можуть. Мені було так неприємно від висновків хлопця. Того ж вечора я з ним розлу чилася. Я не можу бути з людиною, яка має таке чорне сер це.

КІНЕЦЬ.