Їхня родина була цілком благополучна. Ну, а що, жили дружно, скандалів не закочували, тарілками не жбурлялися. Коли з’ясовували стосунки, то поводилися пристойно і не в присутності сина. А синочок у них був єдиною дитиною. Іра хотіла б ще народити, але перші пологи важко їй далися. Прокесарили.

Було сильне обвивання пуповиною у плода, тому рахунок був на хвилини. Добре, що врятували дитину. Після цього більше Іра вагітностей не мала. Так тремтіла над сином, як могла, оберігала та захищала. Коротше кажучи, перетворилася на таку собі курку-насідку. Здавалося, що вона надто опікується сином, якось не по-здоровому.

Чоловік Ігор не схвалював цього і дорікав дружині в тому, що вона виховує сина не самостійним і непристосованим до життя. А Іра всіляко намагалася прив’язати хлопчика до себе і своєю любов’ю тільки нівечила його. Коли син Андрій виріс і поїхав вступати до університету у сусідньому місті. Але мати не заспокоїлася.

Вона винайняла йому квартиру, щоб він не жив у гуртожитку і приїжджала до нього щовихідних. Забиралася в нього, прала, прасувала одяг на тиждень уперед, забивала холодильник продуктами та варила супи, борщі. Андрію було дуже важко: він любив матір, йому не хотілося її ображати, але хлопцеві так потрібна була свобода.

Він навіть ходив у тому одязі, якому віддавала перевагу мати, а не він сам. А на третьому курсі він закохався, але мамі вирішив не говорити про стосунки з Танею. Відносини у пари стрімко розвивалися і йшло до весілля.

Якось Андрій все ж таки приїхав до батьків разом зі своєю дівчиною, щоб познайомити їх. Іра намагалася триматися, але в душі вже nанікувала. Як же віддати свого ненаглядного синочка цій юній дівчині, яка, швидше за все, взагалі не готова до сімейного життя.

Все ж таки Ірина взяла себе в руки і вирішила опікуватися обома, раз така справа. Адже там і дітлахи підуть… . Звичайно, радість, але для неї це був сильний стрес.

Відгуляли наприкінці серпня весілля веселе та галасливе, незважаючи на те, що гостей було небагато. Наталя, давня приятелька Ірини, застала новоспечену дружину Андрія, що плакала далеко від свята. — Танюша, ти чого це? Що сталося? — спитала вона дівчину.

— Тітка Наташа, мама Андрійка мене не любить, я ж бачу. Що б я не робила, як би не намагалася, але тітка Іра завжди до мене з такою недовірою. І завжди поряд із нами.

Проходу не дає. Як же ми сім’єю житимемо тепер? — плакала наречена. Наталя обняла дівчину та почала заспокоювати. — Танюша, вона не була такою завжди. Ти не знаєш, напевно, до того як Іра наро дила Андрюшу, вона була вже ваrітна.

Полоrи були важкими, але все ж таки вона наро дила хлопчика. Та тільки біда трапилася… Акушерка, яка приймає пологи, не втримала малюка і він вислизнув з її рук головкою вниз, на кахельну підлогу. Новонародженого сина Іри не стало миттєво. А її потім ледь відкачали. Таня знову почала плакати.

Їй було шалено шкода свекруху. Вона зрозуміла, чому жінка так опікується сином і ні на крок не хоче від нього відходити. На другий день весілля, за звичаєм, свекруха зняла фату з голови невістки і покрила її гарним шифоновим шарфом.

Таня ніяк не могла забути про розповідь Наталії, настільки її вразило горе свекрухи, яке їй довелося пережити. Дівчина міцно обійняла Ірину і сказала: — Тітка Іра… Мама Іра, обіцяю, не дозволю допустити, щоб ви пошкодували про те, що Андрій одружився саме зі мною. Я все зроблю, щоб його ощасливити. Вперше Ірина довірилася комусь і довірила свого єдиного сина невістці.

КІНЕЦЬ.