Коли ми познайомилися з Іваном, він лише починав свою кар’єру у банківській сфері. Працював на касі, обслуговував людей. Коли побачив мене, відмовився проводити операцію, поки я не залишу свій номер телефону. Того ж вечора у нас відбулося перше побачення. Хлопець був таким романтичним та відвертим. Багато розповідав про свої плани на життя. Навіть відвів мене на земельну ділянку, де збирався будуватися.

Зустрічалися ми недовго, декілька місяців, коли Ваня запропонував одружитися. Він був проти весілля, бо всі свої заробітки відкладав на будівництво. Оскільки я на той час заробляла набагато більше, то всі витрати взяла на себе. Святкування зробили лише для найрідніших. Після весілля вирішили деякий час пожити біля моїх батьків.

Я у родині одна дитина. Квартира велика, місця всім вистачає. До речі, саме Ваня наполіг на тому, щоб жити поруч рідних. Тобто, нам не потрібно було витрачатися на оренду квартири, а гроші можна було вкласти в будівництво. Декілька років ми кожну зароблену копійку витрачали на дім. Іван буквально марив тим будівництвом. День і ніч проводив на ділянці й спостерігав за ремонтними роботами.

Багато в чому нам допомогли мої батьки. Якщо не ділом, то фінансами. Поки ми жили разом, ні за що не думали. Тато платив за комунальні послуги та продукти, мама брала на себе усі інші витрати по дому. Іван навіть жодного разу не запропонував чимось їм допомогти, а от вони, за його словами, нам зобов’язані.

«Хочуть няньчити онуків, нехай вкладаються» – сказав мені чоловік, коли я завела мову про дітей. Вісім років ми не бачили світу білого через те будівництво. Нарешті ремонтні роботи завершилися й можна було переїжджати. Я повернулася з роботи й помітила, що речей Івана немає. Слухавки він не брав. Коли поїхала до будинку, побачила, що там хазяйнує інша жінка. Ваня вийшов до мене й через паркан повідомив, що подав на розлучення.

За його словами права на цей дім я не мала, оскільки земельна ділянка належала йому ще до весілля. Моя частка вкладень у ремонт віддалася добровільно, тож ніяких офіційних підтверджень немає. Я поки ще не знаю, як розповісти про все батькам. Адже вони доклали до того будинку не менше мого. Не вірю, що мені нічого не передбачено, згідно з законом. В будь-якому випадку я це просто так не залишу. Буду добиватися справедливості через суд.

КІНЕЦЬ.