З дитинства у мене були прекрасні стосунки з бабусею. Вона жила у місті й любила багато розмовляти, а ще гуляти вечірнім парком. Батьки відправляли мене до неї на всі вихідні або канікули й нам ніколи не було сумно разом. Бабця вчила мене варити борщ та крутити голубці. Саджати й доглядати кімнатні рослини.

Розбирати у хлопцях та їх справжніх намірах. Вона власним прикладом показувала, що кожен прожитий день може стати особливим й не варто чекати особливої дати.

Коли я пішла навчатися, часу на гостину в старенької практично не залишалося. Я сумувала за нею й ми частенько говорили телефоном. Одного ранку, як зазвичай, я телефонувала до бабці, але вона не підняла слухавки. Щось трапилося.

Вона ніколи не пропускала дзвінок від мене. Я зателефонувала до сусідки й попросила перевірити чи все гаразд. Тривожні думки лізли в голову, відповідь я знала ще до того, як передзвонили. Старенької не стало.

Усе своє майно бабуся заповіла мені. Батьки радили продати квартиру, але у мене з нею було пов’язано надто багато щасливих спогадів. Закінчивши навчання я переїхала жити у квартиру покійної, свою квартиру. Зробила невеличкий косметичний ремонт й, здавалося, щовечора відчувала присутність рідної у кімнаті.

Життя продовжувалося. Наскільки я знала свою бабцю, вона б точно не хотіла, щоб я лила сльози. «Дитинко, треба брати від життя все. На старість років ти не будеш згадувати про свою зразкову поведінку, запам’ятається зовсім протилежне». Моя бабця була ще тією бунтаркою. Можливо саме тому у нас були набагато довірливіші стосунки, ніж з батьками.

Наближався мій день народження. Я не хотіла святкувати, адже це буде перше свято без присутності бабусі. Батьки все ж вирішили влаштувати сюрприз й не залишати мене на самоті у такий день. Я знала, що вони приїдуть в гості. Дорогою трапилася аварія. Батько відбувся переляком, а от мама отримала серйозні травми.

Потрібна була термінова дорого вартісна операція. Звісно таких грошей у нас не було. Я прийняла рішення продати квартиру. Життя мами дорожче.

Майже усю ніч шукала документи й сама не зрозуміла, як задрімала. Уві сні до мене прийшла бабуся. Вона дала мені свою улюблену шкатулку в якій складала фотокартки та старі листи. «З Днем народження, дитинко!»

Я схопилася, важко дихаючи. Сну більше не було, я подумала, що документи на квартиру можуть бути в тій шкатулці. Пішла у бабусину кімнату, я не була у ній від її похорону. На столі лежала та сама дорога бабусі річ.

Я дістала фотокартки, дивилася на усміхнені обличчя людей, які більше не зберуться разом. Так захопилася, що й не помітила, як шкатулка впала на підлогу. Відкрилося таємне дно. Я заглянула туди й знайшла багато цінних прикрас та грошей в іноземній валюті. Старенька ще та шифрувальниця. Знайденого вистачило на те, щоб оплатити мамі операцію. Квартиру продавати не довелося. Бабуся навіть із того світу продовжує про нас піклуватися.

КІНЕЦЬ.