Гумор часом допомагає пережити життєві негаразди… Того дня ми в офісі збирали гроші. Проводили дівчинку із сусіднього відділу у декрет. Передбачалося, що їй куплять квіти, а нам усім тортик.

І ми, попиваючи чай, проводимо майбутню матусю у декрет. Я витягла гаманець, видала потрібну суму, і, на автоматі, поклала гаманець у ящик столу. Вийшла з роботи, сіла у маршрутку.

Машина поїхала. Водій глянув у дзеркало і сказав: — Передаємо плату за проїзд. Я полізла у сумку, за гаманцем і раптом згадала, що залишила його на робочому місці. Сором-то який!

Почервонівши до кінчика волосся, почала копатися в сумочці, сподіваючись, що там могла виявитися якась монета, що завалялася. Не знайшла. Натомість

виявила плитку шоколаду. Ось їм я і вирішила оплатити проїзд. Передала його пасажирові, що сидить поперед мене. То взяв, озирнувся, глянув на мене, посміхнувся і передав плитку далі.

Гіхоньки та хахоньки проводили шоколад до водія. Той узяв. На мить у нього на обличчі промайнуло здивування, мовляв, що це за нова валюта (я бачила його обличчя в дзеркало заднього виду), потім упіймав мій погляд.

Я мімікою дала йому зрозуміти, що нічого іншого я не маю. Він усміхнувся, потім поліз у бардачок, дістав звідти дві шоколадні цукерки і зі словами: «Передайте здачу», віддав їх пасажирові, що сидить ближче за всіх. Вся маршрутка зареготала в голос. Ми з водієм, включаючи. Наш веселий рейс продовжився…

КІНЕЦЬ.