Новоспечена мама взяла дитину на руки і відразу змінилася в особі. Гарна ковдра, величезний бантик, на вулиці на них чекають родичі. Ось тільки в руки вона взяла чужу дитину.

Хіба мати не впізнає свого малюка? Міла поклала назад на стіл дитину і почала розмотувати ковдру. — І що тобі не так?! У нас одна зала виписки, а народу багато!

Чим тобі не до вподоби як ми завернули дитину? Давай швидше! Інші на свою чергу чекають! Міла, не звертаючи уваги на медсестру, тремтячими руками розгорнула немовля, стягнула з нього памперс і люто подивилася на ту. — Це хлопчик! — Здивовано, обурено сказала вона. Потім заверещала

на всю міць своїх легень, — Де моя дочка?! Поверніть мені мою донечку, інакше я тут все переверну! Тепер настала черга медсестри зблідти.

Вона побігла всередину, а через три хвилини до Міли вийшла головний лікар із її дочкою на руках. — Вибачте нас, будь ласка! — Затараторила вона, — ми хлопчика готували до відправки в притулок. Його батьки відмовилися від дитини. Ось він і чекав, коли за ним приїдуть.

Тому й сталася плутанина. Міла прийняла свою дочку, і ні слова не кажучи, вийшла до чоловіка та родичів. Вдома святкували появу малечі. Всі веселилися, і лише Міла сиділа замислена. Хлопчик, від якого мама

відмовилася, не виходив у дівчини з голови. Коли гості розійшлися, чоловік спитав: — Люба, ти якась стурбована? Що сталося? Мила розnлакалася і розповіла йому про хлопчика. Ще через три тижні, в будинку у Міли та Діми знову зібралися родичі. Цього разу на честь вселення нового члена сім’ї Михайла.

Хлопчика, якого мало не сплутали з їхньою дочкою у пологовому будинку. Мила з Дімою порадилися, запитали поради у батьків, ті благословили їхні наміри. Сказали – впораємось і з двома. І ось тепер у молодих батьків двійнята: хлопчик і дівчинка. Щоправда, довелося прогулянкову коляску купувати подвійну…

КІНЕЦЬ.