На днях мені мама зателефонувала, стала скаржитися, що знову продуктів у неї немає, нещодавно скупилася на останні гроші, але вже все з’їли без неї, а до пенсії ще дуже далеко.

Мама стала просити мене, щоб я позичила їй 500 гривень, або хоч круп привезла якихось та олії.

Мені дуже шкода свою маму, я, звісно, їй допоможу і цього разу. Але, особливо, нехай на мене не розраховує, мені самій зараз непросто, і я вважаю, що вона сама винна в усьому.

Розкажу трішки історію з початку, щоб вам все зрозуміліше було.

Вся справа в тому, що ми народилися з братом в селі.

Наші батьки ніколи не були заможними людьми, але працювали дуже багато, щоб ми мали усе необхідне, хотіли, щоб їх діти ні в чому не мали потреби.

Батьки дійсно намагалися дати нам все для щасливого дитинства, тато з мамою любили нас і в усьому догоджали.

Гроші батьки не відкладали, особливо, адже такої можливості не було, але ми жили не гірше інших людей.

А потім нашого тата, на жаль, не стало і жити ми стали важче, адже економити доводилося абсолютно на всьому.

Я старша за свого брата і на той час вже пішла навчатися, мала стипендію, а на вихідні дні шукала підробіток, щоб мама не витрачалася на мене і, щоб їй легше було.

Відтоді мама стала турбуватися лише про брата мого Юрка.

Він, навіть коли закінчив навчання, не дуже мав велике бажання працювати, тому влаштувався на легку роботу, відповідно і плата за неї була невелика.

Мама завжди допомагала йому.

Згодом Юрко одружився, вибрав собі в дружини, не дуже хорошу дівчину, адже ми її добре знали, її сім’я проживала в нашому селі. Брат зі своєю дружиною пішли жити окремо, я, щиро кажучи, раділа за це, адже думала, що нарешті мамі нашій стане легше і вона зможе жити краще.

Але так тривало не довго.

Поки у мого брата Юрка не було дітей, вони ще якось справлялися самі, але потім в них з’явилася одна дитина, згодом друга.

І, відповідно, левова частка турбот за дітьми і допомога братовій сім’ї лягла на плечі нашої мами.

Невістка постійно то дітей приведе, то покличе маму до себе, то ще якоїсь допомоги хоче.

Дуже часто навіть сам Юрко може натякнути мамі, що мовляв скоро зима, дітям теплий одяг потрібен, а їм грошей не вистачає. Звісно, що мама шкодує дітей, дістає свої гроші і допомагає, чим може.

Часто навіть пенсію свою віддає, коли сім’ї брата й зовсім важко.

Я часто мамі кажу, що так не має бути, вона має навчитися відмовляти своєму синові і невістці, навіть онукам, адже вони не цінують її, а все сприймають наче й так має бути. Але мамі їх шкода, вона ніколи не слухає мене.

А нещодавно мама мені подзвони і стала скаржитися, що до неї невістка приходила з дітьми, з’їли все, що було в холодильнику, наче голодні і три дні не їли до того.

Мама стала скаржитися, що скоро Різдво, а в неї ні грошей, ні продуктів. Каже, що до неї діти прийдуть, а їй нічим їх пригощати і нічого готувати. мама просила, щоб я їй позичила гроші, або купила хоч крути якісь.

Я сказала мамі, що грошей позичати не буду, але ми з чоловіком купимо багато продуктів, щоб їй було з чим відзначити і Різдво і Новий рік, але більше я їй ні копійки не дам. Це останній раз я йду на зустріч.

Я вважаю, що мама винна сама. Невже не можна сказати синові і невістці, що не може останнє віддати їм?

КІНЕЦЬ.