Я не можу назвати свої стосунки зі старшою сестрою дружніми. У нас різниця десять років. Вона ніколи не любила мене і при будь-якій можливості це показувала. Не раз я чула від неї, що найбільшою помилкою батьків було народити мене. Спершу я дуже ображалась. Та згодом зрозуміла причину її ненависті. Навчилась пропускати її образи ми мову. Зараз наші життєві шляхи розійшлись.

Тепер я знаю, що викликало у неї такий негатив до мене. Виявляється, ми не зовсім рідні. У нас лише батько спільний, а матері різні. Її мама померла, коли Аліні було лише п‘ять.

Не минуло багато часу, як батько одружився вдруге. І в них народилась я. Батьки знають, що ми з сестрою часто конфліктуємо, але чомусь завжди підтримують лише її.

Все тому, що Аліна дуже важко переносила втрату матері. Батько намагався їй всіляко догодити, відволікти, задобрити. Цю звичку він зберіг через роки. Натомість в Аліни сформувалась чітке переконання, що вона єдина улюблена донька, а я ніби й зайва. До того ж вона так звикла до надмірної опіки з боку батьків, щось зараз свої тридцять абсолютно не самостійна.

Я мешкаю з батьками. Наш будинок знаходиться в приватному секторі на околиці міста. Сестра завжди прагнула жити окремо. Тому вмовила батьків орендувати для неї велику трикімнатну квартиру в центрі міста. Я так і залишилась жити у батьківському домі.

Я давно навчилась бути самостійною. У двадцять років я можу повністю себе забезпечувати: навчання поєдную з роботою. Навіть заощадити й відкласти щось вдається. Батьки не проти й життям моїм особливо не цікавились. У той час, Аліна якраз зібралась заміж і їх цікавило виключно це.

Ми вже дорослі, але стосунки між нами не покращились. Я вже маю власну сім’ю, недавно народила доньку. Мешкаємо з моїми батьками. Вони виділили нам увесь третій поверх. Звісно, нам довелось попрацювати, аби створити там умови, для нормального життя.

Тим часом сестра зі своєю сім’єю мешкали на орендованій квартирі. Недавно вона зателефонувала до мене, щоб повідомити про свій намір придбати квартиру. Здавалось би, до чого тут я.

Але Аліна вимагає, щоб я виплатила їй половину вартості за батьківський будинок, який залишився мені. Мені її логіка не зрозуміла. Я ніколи не вважала цей будинок своєю власністю. Тут місця вдосталь.

Хай переїздять та живуть. Батьки ж їй виділили весь другий поверх. Та жити з нами під одним дахом вона навідріз відмовляється. Єдиний прийнятний для неї варіант — це власна окрема квартира. Ну це її рішення, до якого я не маю жодного стосунку. Хай вчиться розв’язувати свої проблеми самостійно.

КІНЕЦЬ.