— Доброго ранку, моя ненаглядна, — Лара скривилася, коли почула в телефоні голос Марини Павлівни, свекрухи. Її дзвінок обіцяє зіпсований настрій на весь день. Лара докладала багато зусиль для того, щоб витерпіти Марину Павлівну, хоч у них це було взаємно.

І причина не тому, що невістка була неприємною особистістю, вона лише вийшла заміж за її немилого старшого сина Михайла і мимоволі зайняла своє місце в ряді неприємних персон. — У мене для Вас чудова звістка, — іронічно промовила Марина Павлівна. — Ірина Леонідівна, моя свекруха, переїжджає до Вас, адже потрібно якось відпрацьовувати незаслужено отриману квартирку.

Лара з полегшенням видихнула, адже це була зовсім не nогана звістка, як правило свекруха складає труднощі й гірше. Спочатку дівчина не розуміла, за що мати чоловіка так не любить її, поки чоловік не розповів одну історію. Старшою дитиною Марина Павлівна мала Михайла.

Народ жувала та виховувала вона його одна і дуже со ромилася, що наро дила поза шлюбом. Незважаючи на наявність однієї дитини, їй вдалося вхопити далеко не бідного вдівця Якова Петровича. І тепер уже у заkонному шлюбі у них з’явилося двоє чудових діток – дівчинка та хлопчик. Яків Петрович ніколи не поділяв дітей по родинних зв’язках, був людиною справедливою та гуманною.

У чому і відрізнявся від Марини Павлівни, та завжди знаходила причини виділити своїх улюблених дітей і принизити недолугого старшу дитину. У чому саме був вин ний хлопчик, невідомо. Адже саме він допоміг влаштувати особисте життя сварливої матері.

Одного разу Яків Петрович побачив маленьку дитину, що плакала, це був Михайло, він пошkодував його і через це познайомився зі злісною жінкою Мариною Павлівною. Таким чином Лара усвідомила, що від свекрухи варто триматися подалі. Вона чудово пам’ятала, як Марина Павлівна зустріла її під час знайомства. — О, Боже, наречена, хоч чого ще варто було чекати від цього ідіота?

— Злобно промовила жінка. — Живіть, як заманеться, коли вже вирішили, а я і за поріг вас не пропущу. Ось так вони й зажили, зіграли весілля та переїхали у орендовану квартиру. Ніколи родичам у ноги не кланялися. Тільки Яків Петрович їх провідував, онуків просив, казав, що хоче знову чути дитячий сміх.

Але за рік його не стало. Поховання, поминки і Михайла затягла безодня горя і нещастя, адже він втратив справжнісінького батька. Уся сім’я зібралася на оголошення заповіту. Молодші діти злісно косилися на Михайла, що трохи запізнився. Але він навіть не глянув на них.

А потім адвокат спокійним та офіційним тоном зачитав офіційний документ. Яків Петрович заповідав свій особняк kоханій дружині Мариночці та кожній дитині по великій двокімнатній квартирі. Коли до молодших дітей дійшло, що вони отримали стільки ж, скільки й Михайло, вчинили сkандал.

І ось сьогодні Лара сказала, що свекруха вимагає, щоб із ними жила мати Якова Петровича. Михайло тієї ж миті мовчки зібрався і поїхав забирати бабусю. Він знав, що вона добра людина, адже Ірина Леонідівна була до нього дуже добра. Лара, у свою чергу, поспішила забрати всі непотрібні речі з квартири.

Внаслідок тяжкої хвороби у бабусі відмовили ноги і тепер вона прикута до ін валідного візка. Потрібно очистити місце для пересування. Так у будинку молодої пари з’явилися турботи та обов’язки щодо догляду за бабусею.

Адже вона була безпорадна, наче дитина. Але незважаючи на це, бабуся не завдавала їм незручностей. Жінка виявилася дуже веселою та ніколи не опускала руки. Ірина Леонідівна дуже дбала про Мишу та Ларочку. Поки ті були на роботі, вона встигала і прибратися, і випрати, і поїсти приготувати. А злі родичі ніби забули про існування старенької — ні дзвінка, ні звістки.

КІНЕЦЬ.