— Я люблю вашого чоловіка, а він любить мене. З вами він лише через дітей. Щоб ви самі в цьому переконалися, приходьте о сьомій вечора до готелю «Корона», кімната тридцять три…

— Давай разом думати, — мама примчала до Оксани, як тільки та, захлинаючись у риданнях, переповіла телефонну розмову. — Скоріше за все твій Антон не знає про цей дзвінок.

Це ініціатива його kоханки. Якщо поїдеш ти, то буде сkандал та розлу чення. Ти хочеш розлу чення? Ні? Я так і думала. Значить, їхати тобі не можна. Мені також туди їхати не можна. Занадто велика ймовірність того, що знову все вийде з-під контролю. – І як нам бути?

— Запитала Оксана. – Поїде тітка Таня. Розіграємо наступну сценку — тітка Таня зайшла до тебе в гості, ти побігла в магазин за тортиком до чаю, а в цей час зателефонувала kоханка і до телефону підійшла Таня.

Тобі нічого не сказала, а сама поїхала за вказаною адресою… — Ти чого зарано? А зустріч із замовником? – зустріла Оксана чоловіка у дверях.

— Перенесли на другий день, — відповів Антон і простяг розкішний букет дружині. — Це мені? Чому? — Бо люблю тебе. Дуже дуже!

— Мий руки, пішли вечеряти, — посміхнулася Оксана. А тим часом мама Оксани Ганна та її сестра, Тетяна, пили чай. — Жаль, що я не зняла відео на телефон. Як твій зять кричав на свою kоханку! Як репетував! Які слова говорив. Портові вантажники від заздрощів слинками б захлинулися.

Стусанами під зад вигнав цю шалаву з номера. А які в нього були очі, коли я увійшла до їхнього номера. І, до речі, обіцяв мені весь город переорати, аби я нічого не говорила Оксані. І жінки від душі розреготалися. Ось таке витончене вирішення серйозної проблеми.

КІНЕЦЬ.