— Мама! Я виходжу заміж! — радісно сказала дочка. Ганна де стояла там і сіла. «Який «заміж»?! Їй лише вісімнадцять років! Першокурсниця! Сім’я це і побут, і діти!

А їй ще вчитися треба!», в паніці думала жінка. А дочка тим часом продовжувала щебетати: — Ми з Максом кохаємо один одного! Він зараз на практиці!

Повернеться і прийде знайомитись з тобою… Ганна виховувала доньку одна. Не прагнула повторного заміжжя, хоча від залицяльників відбою не було.

У неї була мета — вивчити, поставити дочку на ноги, видати заміж, а потім і про особисте життя можна подумати. Які її роки. Якихось сорок років. Молода ще. Але Тоніно заміжжя загрожувало всім її планам…

— Здрастуйте, я Стас, батько Максима. Прийшов познайомитись. Запросіть пройти? — сказав високий, стрункий чоловік. Ганна запросила гостя пройти та пригостила його кавою.

– Я виховував Макса один. Він у мене дуже самостійний. Не сумніваюся, що він буде добрим чоловіком і батьком. Але вважаю, що опіка над молодими, з боку нас, дорослих, їм потрібна.

Та й Антоніні ще потрібно закінчити навчання. Ось і прийшов, щоб познайомитись, і обговорити наші спільні дії для допомоги дітям у справі становлення на ноги. Спільні дії Стаса та Ганни призвели до несподіваних результатів.

— Мамо, у вас зі Станіславом Максимовичем кохання? — з чортиками в очах, катувала донька Ганну. — Тільки цур ми з Максом одружимося першими. Ну не за зведеного брата мені виходити заміж. Так і вчинили. У серпні зіграли весілля Макса та Тоні, а наприкінці вересня – весілля Стаса та Ганни.

І якщо весілля молодих було дуже урочистим, то весілля їхніх батьків відзначили у вузькому колі. — Ми з Тонею щасливі за вас і вітаємо! — сказав Максим, піднявши келих. Поруч стояла його молода дружина. — Але, молоді, не поспішайте з дитиною. Вам ще нас на ноги піднімати!

КІНЕЦЬ.