З дружиною ми відразу після весілля почали збирати кошти на купівлю власного житла. Десь п’ять років ми економили на кожній дрібниці і відмовляли собі у найелементарніших потребах. В цей період ще й проживали з батьками, аби не витрачати кошти на орендоване житло. Звичайно, в побуті виникало багато складних моментів, сварок, непорозумінь. Але я радий, що ми всі змогли це пережити.

І ось кілька місяців тому ми прийшли до батьків із довгоочікуваною заявою – ми купуємо квартиру і нарешті з’їжджаємо. Було дуже приємно складати речі, бо в цій квартирі жити не дуже хотілось. Адже належить вона не мені, а моїй молодшій сестрі, яка ці роки навчалась в столиці і жила там у гуртожитку.

Не знаю, чому так, але батьки вирішили залишити квартиру саме їй, а мені віддати невеличку суму грошей, типу на купівлю квартири. Більше допомоги від них я і не чекав, бо вони обоє були пенсіонерами і не могли дати мені чогось великого. Тому і на цьому я був уже вдячний.

Загалом, я це все розумів і приймав. А от моя дружина не дуже всім задоволена.

Цих п’ять років проживання з батьками ми самі в більшості випадків оплачували комунальні послуги та набір продуктів. А коли ми почали збирати речі у власну квартиру, то мама почала плакатись, що тепер їм навіть ніхто не допоможе і як вони будуть жити.

Я не мав іншого виходу, як сказати, що і надалі буду допомагати їм, платити за щось по можливості. Коли про це дізналась Оля, то почала ображатись. Вона думала, що аж тепер ми нарешті нормально заживемо. Та ні, знову потрібно буде економити, щоб допомогти батькам. Так вона і не розмовляла зі мною декілька днів. А потім сказала:

– Я вирішила раз і назавжди: нічого оплачувати ти не будеш! Квартира не твоя, тебе звідти виписали при першій же можливості. Ось і забудь про ці допомоги. Є ще ж донька, яка працює і заробляє гроші. Вона буде жити в тій квартирі, от нехай і платить.

А якщо вже ти хочеш таким добрим бути, то хоча б діліть суму навпіл. По-іншому це геть нечесно. Не забувай, що у тебе є своя сім’я, і потреби її зараз мають бути в пріоритеті.

Я розумів, що в деякій мірі Оля права. Тому і подзвонив до сестри. Але ні до чого позитивного ми не дійшли. Бо вона сказала, що зайвих грошей не має і нічим зараз допомогти не зможе. Катя взагалі не знає, коли приїде в рідне місто, адже влаштувалась на роботу і там орендує квартиру, яка коштує немало.

Я своїх батьків у скруті залишити не можу. І хай там що каже дружина, а я не зможу вдавати, ніби я ні до чого. Хоч Оля і каже, що насправді у Каті є гроші, просто вона не хоче їх давати. Тепер я остаточно заплутався і не знаю, що робити.

КІНЕЦЬ.