Про маму я нічого хорошого сказати не можу. Вона з дитинства запам’яталася мені жорстокою жінкою з батьківським ременем в одній руці і пляшкою в іншій. Від неї неможливо було дочекатися материнської любові й турботи, а коли вони з татом сварилися, мене дуже швидко відправляли “погостювати” до бабусі.

Ми всі через маму настраждалися. Я тільки радів, коли вони з батьком розлучалися. Мама від нас переїжджала, а натомість до нас перебралася тимчасово бабуся. Вона допомагала татові, взявши моє виховання на себе. Вона готувала для нас їжу і водила мене до школи.

З її легкої подачі навчання мені подобалося і робити домашні уроки я любив. Бабуся після пригощала мене домашніми пирогами і відпускала гуляти з друзями. Батько теж був набагато спокійнішим і добрішим без мами, іноді мені від нього і кишенькові перепадали.

Недовго, однак, цей спокій тривав. І року з розлучення не минуло, як мама виявила бажання повернутися. Вона клялася, що змінилася, що працює, і спочатку вона трималася, але незабаром знову запила і тато її вигнав.

Знову повернулася бабуся і хороші дні. Мене в той час віддали на карате, яке мені дуже подобалося. Тренер обіцяв багато поїздок і змагань, а мені дуже хотілося в чомусь такому себе спробувати і побувати в таборі з дітьми. Батько мене підтримував, бабуся ще більше. Але наше життя все одно залишалося штормовим морем.

Іноді батько залишався без роботи на мілині, і ми жили тільки на бабусину пенсію – тоді доводилося пропускати заняття, бо ми не могли платити. Іноді все налагоджувалося, і тато водив мене в парк атракціонів. А іноді він приводив додому маму, і здавалося, що вони знову будуть разом.

Ця нескінченна епопея їхніх розривів перервалася тільки коли батько дізнався, що в мами вже нові стосунки є, а його вона використовувала, щоб зайвих грошей отримати. Тато її ніколи не шкодував, вважаючи, що вона бідна і самотня.

Якийсь час він ще хотів зірватися, сподівався відновити колишні стосунки, але бабуся відмовляла. Одного разу це принесло свої плоди, і батько зустрів іншу жінку. Після його нового одруження ми нарешті зажили по-справжньому.

Моя мачуха хороша жінка, хоч я вже не дитина і материнської любові не потребую, і з батьками не живу. Але все одно приємно знати, що тато не має стосунків із моєю рідною матір’ю, що вона більше не обдурить його, і що я сам від її жорстокості й обачливості не постраждаю.

За весь цей час вона лише раз спробувала налагодити зі мною комунікацію, але одного мого “не хочу” по телефону для неї виявилося цілком достатньо, щоб більше ніколи не дзвонити мені. Це почасти прикро, але водночас і добре. Упевнений, я б страждав набагато більше, якби вона крутилася десь поблизу і продовжувала псувати нам життя, адже вона така людина – всі соки вип’є, а потім втече до гірших часів.

КІНЕЦЬ.