Цілий місяць Ігор із Наталкою думали, де і з ким відсвяткувати Новий рік.

Хотілося чогось оригінального, незвичайного, казкового, сюрпризів врешті решт…

Сидіти за столом з салатом олів’є, оселедцем під шубою і безліччю іншої їжі, яку обовʼзково треба готувати весь день напередодні Нового року, а потім всю ніч їсти, здавалося їм нудним.

Колега Ігоря – Володя, дізнавшись, що той не знає, як влаштувати своїй Наталці справжнє свято, довго не роздумував:

– Так приїжджайте до нас на дачу! Уяви, справжня ялинка, зоряне небо над головою, шашлики, багаття! Що ще потрібно, щоб чудово відсвяткувати?

– Та незручно якось, – зам’явся Ігор. – Ми з твоєю дружиною не знайомі. Та й у вашій компанії нікого не знаємо. Напевно заважати будемо…

– Та годі тобі! Познайомитеся! У мене чудові друзі і дружина – розумниця! Приїжджайте, не пошкодуєте!

– Дякую, ми подумаємо…

– Що тут думати? Тиждень залишився. Одним словом, як надумаєте, то ось адреса, – Володя написав щось на папірці. – А орієнтир дуже простий – зелений паркан. У селі тільки у нас такий.

Ігор глянув на адресу, засунув записку в кишеню, попрощався з Володею і поїхав додому.

– Наталю, нас на Новий рік у гості запросили, – почав він з порога. – За місто. Уявляєш, зимовий ліс, зірки, шашлики…

– Чудово! – Наталка навіть не стала уточнювати, хто саме запросив, так зраділа. – Поїдемо?

– Ну якщо ти згодна…

– Звісно, згодна!

…30 грудня Ігор повідомив Володі, що вони із дружиною приймають його запрошення.

– Вас забрати, чи самі доберетеся? – запитав той.

– Самі приїдемо, не малі!

– Ну, тоді години до сьомої вечора підʼїжджайте. Будемо ялинку прикрашати, твоя Наталка моїй дружині з приготуванням допоможе. Бо в нас переважно чоловіча компанія…

– Домовилися, – відповів Ігор.

31 грудня Ігор з Наталею накупили купу гостинців – мандаринів, цукерок, ігристого, захопили свої іграшки, гірлянди і вирушили в гості.

Вони викликали таксі, назвали адресу, приїхали в село. Номерів будинків видно не було…

– Ну і як ми їх знайдемо? – захвилювалася Наталя.

– У них будинок із зеленим парканом, – згадав Ігор.

Проїхалися – немає такого будинку!

– Може, спитаємо у когось? – запропонувала Наталя. – А от і місцевий житель…

Водій вийшов з машини, переговорив із квапливим перехожим, повернувся.

– До лісу треба їхати, – сказав він.

Через десять хвилин Ігор і Наталка вийшли біля потрібного будинку.

Гості відчинили хвіртку, несміливо увійшли. У дворі було повно людей. Хтось прикрашав ялинку, хтось готував на мангалі, хтось накривав стіл під навісом…

Помітивши нових людей, якась жінка, мабуть хазяйка, вибігла їм назустріч.

– Вітаємо! – сказала вона. – Зі святом! А ви в нас хто?

– Нас Володя запросив, – сказав Ігор.

– Чудово! Молодці, що приїхали!

– А сам Володя де? – запитав Ігор.

– Він у місто поїхав, докупити ще дещо. А ви проходите. Речі у будинок можете занести. Мене Оксана звуть. Ходімо, познайомлю вас з гостями…

Знайомство було легким, швидким, і вже через пів години Ігореві й Наталці здавалося, що вони давним-давно знають цих людей.

Всі разом вони готувалися до свята, насолоджувалися красою навколишньої природи, жінки допомагали Оксані, чоловіки займалися мангалом.

Чарівна, казкова атмосфера відчувалася у всьому.

– Щось Володі довго немає, – запереживав Ігор, опинившись поряд з Оксаною. – Він не запізниться до Нового року? Усього година залишилася.

– У нього з машиною щось. Схоже, що старий рік ми проведемо без нього…

– Ой, як шкода! – Наталя почула останню фразу і щиро засмутилася

– Нічого страшного. Не переживайте, – спокійно відповіла Оксана. – Я давно кажу, що нашу машину пора міняти. Так ні, він, бачте, до цієї звик. Сподіваюся, тепер передумає. Гаразд, ходімо. Пора збирати всіх до столу.

Гості не хотіли розпочинати без господаря, але Оксана їх переконала. Пролунали тости…

До Нового року залишалися хвилин десять… Володя так і не з’явився…

Оксана старанно робила веселий вигляд, гості помітно напружилися.

– Розливайте ігристе! – сказала Оксана. – Бо не встигнемо…

– Все встигнемо! – пролунав біля хвіртки бадьорий чоловічий голос.

Усі обернулися.

– Володя! Слава Богу! – Оксана з келихом у руках кинулася назустріч чоловікові, гості пішли за нею.

Наталя теж хотіла приєднатися, але Ігор раптом взяв дружину за руку.

– Наталю, так це ж не Володя… – прошепотів Ігор. – Я не знаю цього чоловіка…

Наталя здивовано дивилася то на чоловіка, то на Володю нічого не розуміючи.

– З новим роком! – пролунало навколо.

Гості вітали один одного, кожен намагався поплескати господаря по плечу, довкола були радісні, щасливі обличчя.

І тільки Ігор із Наталею стояли, як укопані. Вони просто не знали, що робити.

Помітивши це, до них підійшла Оксана.

– Що трапилося? – запитала вона.

Не встиг Ігор відповісти, як пролунало друге запитання:

– О, у нас нові гості? – сказав Володимир. – Давайте знайомитися!

Оксана здивовано глянула на чоловіка.

– Хіба не ти їх запросив? – запитала вона.

– Як це я? – оторопів Володя. – Та ні…

– Схоже, ми не туди потрапили… – ніяково сказав Ігор. – Мабуть, я щось з адресою наплутав… Не хвилюйтеся, ми зараз підемо…

– Нікуди ви не підете! – Володя широко посміхнувся. – Будемо святкувати!

– Але ж, – почала Наталка.

– Ніяких «але»! – Оксана обійняла гостю. – Ходімо!

Вони залишилися… І не пошкодували про це! Новорічна ніч пройшла чудово!

Прекрасна атмосфера, приємне спілкування й гостинні господарі.

Коли вони зібралися йти додому, Ігор потис Володі руку.

– Я вам так вдячний, – сказав він. – Наталка мріяла про незвичайне свято, і вона його отримала. Дякуємо! Все було просто прекрасно!

– Сподіваюся, що ми не загубимось, – прошепотіла Оксана Наталці на вушко.

– Звісно, що ні, – посміхнулась Наталк.

І дійсно, після тієї ночі у житті Ігоря й Наталки з’явилися нові друзі…

КІНЕЦЬ.