Ми з дружиною Валентиною живемо досить таки не бідно, на хороше життя нам вистачає, я б навіть сказав, що ми живемо в хорошому достатку, адже більшість наших знайомих і того не мають, що є у нас з дружиною на сьогоднішній день.

Але, варто чесно зазначити, що здебільшого це моя заслуга в тому – я лише один заробляю гроші у нашій сім’ї, а Валентина розпоряджається ними в більшості випадків, вона займається вихованням сина та усіма домашніми справами.

Я нічого не маю проти, ми з дружиною узгодили все давно.

Я щиро кохаю свою дружину, тому постійно стараюся все для сім’ї, адже хочу, щоб моїм рідним нічого не бракувало, що жили в достатку ми всі.

До недавніх пір я завжди намагався робити все можливе для того, щоб моя дружина не була обмежена в коштах, щоб ні в чому ніколи не мала потреби, адже я чоловік і маю забезпечувати свою сім’ю якомога краще, для мене це в пріоритеті.

Але я потім помітив, що Валентина зловживає моєю довірою до неї і добротою, і якось так легко, не задумуючись, витрачає зароблені мною гроші, але ж вони мені не так легко вже й даються, як може здаватися на перший погляд комусь.

Нещодавно я зайшов на сторінку своєї тещі, мами Валентини, в соціальній мережі, адже давно не вмикав комп’ютер, не читав ніяких новин, і побачив, що велика частина гардероба моєї тещі, до речі досить таки недешевого, перекочувала, якимось дивним чином, від моєї дружини до її родичів.

Там була і дорога червона сукня Валентини, яку вона одягла, здається, всього один раз, і красиве та яскраве дизайнерське пальто, і сумочка дуже гарна, яку дружина так давно хотіла, привезена з Італії.

Останньою краплею мого терпіння стало те, що дружина віддала куплену в минулому році, майже нову, норкову шубу своїй рідній сестрі, мовляв:

– А що в цьому такого? Ти все одно обіцяв купити мені білу, чорна мені не підійшла, вона мені зовсім не пасує!

Якось ніколи й думки в мене такої не було, що таке буває, раніше я ніколи не стежив за речами своєї дружини – думав що вона купує собі новий одяг тільки тому, що старий вже зносився, або має неналежний вигляд.

Однак віддавати куплений за мої гроші одяг, в ідеальному стані, своїм родичів – це по-моєму взагалі великий перебір, це щось зовсім нездорове, зізнаюся чесно.

Коли я побачив той одяг на своїй тещі, я дуже засмутився, для мене це було суцільним здивуванням, адже це дуже дорогі речі.

Але повірте, мені це не сподобалося не тому, що мені шкода тих речей, а тому, що Валентина, виходить, зовсім не цінує просто моєї праці.

Я ціную і люблю свою дружину Валентину, але ж у всьому потрібно знати якусь розумну міру, має ж бути якась межа. У нас останнім часом зовсім немає дефіциту в грошах, але все ж кожна мною зароблена гривня варто мені витрачених нервів і часу.

Іноді я хотів би замість роботи залишитися вдома, зустрітися з друзями, або банально виспатися. Але замість цього я повинен заробляти гроші, щоб моя сім’я ні в чому не мала потреби.

Коли я сказав, що надалі буду контролювати всі витрати і вестиму хоч якийсь облік витрачених коштів, дружина влаштувала суперечку, вона образилася на мене, ходила така незадоволена ще дуже довго, наче я у неї забрав гроші. Але ж це зовсім не так.

Згодом Валентина навіть заявила мені, що більше ні копійки у мене не візьме, залишить дитину на няню і влаштується на роботу, сама зароблятиме гроші для себе.

Я, звичайно, дуже добре розумію, що Валентина цього не зробить, а просто говорить це мені, але ж все одно мені це неприємно, щоб я пожалкував про свої слова, напередодні сказані їй.

Валентина чомусь думає, що я чіпляюся до дрібниць, що якісь там речі зовсім не важливі, а тим паче, що вона допомагає рідним людям. Але якби вона не роздаровувала речі, а носила б їх довше, або хоча б виставляла на продаж, то ми б за рік заощадили суму, якої нам вистачило б на хороший відпочинок за кордоном.

Дружина другий день на мене ображається і не розмовляє зі мною зовсім, відповідає сухо і стримано на мої запитання, наче це моя і я в чомусь перед нею винний.

Валентина йде спати в окрему кімнату.

Теща на днях телефонувала мені – вичитувала мене за те, що я її дочку її засмутив, і економлю на ній, назвала мене дріб’язковим та жадібним чоловіком та батьком.

Теща сказала, що більше жодної речі не візьме в доньки, їй нічого від мене не потрібно, алей мене вона бачити тепер не хоче в своєму домі.

Загалом, я не знаю, як тепер з найменшою шкодою для своїх нервів прикрити цю благодійну лавочку. Схоже, що моя дружина вже просто забулася про те, як важко заробляти гроші. А теща зовсім совість втратила.

Ну як так можна, що за люди? Як мені бути в цій родині і як тепер правильно вчинити?

КІНЕЦЬ.