Ми з моїм чоловіком живемо разом у шлюбі вже дуже багато років.

У нас з Павлом є чимале спільно нажите майно: хороший автомобіль і дві досить хороші квартири.

Наша вже доросла донечка майже 4 роки, як вийшла заміж, з часом подарувавши нам маленького та люблячого нами онука. Ми були такі щасливі, адже мріяли про онуків.

Так склалося, що чоловік моєї доньки Ольги виявився не дуже успішною людиною в своєму житті, на жаль.

Спочатку Павло подавав досить таки великі надії, займався розкруткою свого власного бізнесу і мав своє власне житло. Ми усі дуже раділи з того і мали велике сподівання, на їх світле майбутнє.

Але з часом Павло вліз в дуже великі борги та все повністю втратив. А не дуже добрі справи сім’ї моєї доньки посилює ще й те, що Ольга наша зараз сидить вдома, адже вона у декретній відпустці, і єдиний годувальник в її родині – це її чоловік Павло.

Останній рік їх сім’я разом з цією малою дитиною поневіряються по орендованих квартирах, адже свою квартиру вони вже втратили, довго розповідати про це.

Зараз діти досить часто переїжджають з місця на місце тому, що то господар виявиться нехорошим, то сусіди по ночах спати їм не дають, або несподівано підвищують плату за оренду квартири.

Правду кажучи мені дуже шкода дивитися на те, як дочка з зятем постійно сумують з переїздами і платять великі суми грошей за оренду тих квартир, адже я розумію наскільки їм важко.

Щоб хоча б якимось чином допомогти своїм дітям, я намагалася умовити свого власного чоловіка пустити їх пожити в ту квартиру, яку в даний момент ми здаємо в оренду квартирантам, зовсім чужим нам людям для нас, в той час, як наші діти бігають по чужих кутках і не мають свого власного даху над головою, але мій чоловік від цього категорично відмовився.

А вся справа в тому, що він вважає, що чоловік завжди повинен бути главою сім’ї і вміти забезпечувати свою дружину та дітей сам.

На думку мого чоловіка, Павлові має бути соромно отримувати будь-які подачки від нас, і тому потрібно всього лише почекати, поки він розбереться у всіх своїх проблемах сам і навчиться забезпечувати свою сім’ю.

Чоловік каже, що якщо нашому зятеві Павлові постійно у всьому допомагати, підтримувати скрізь, то його характер ослабне, і він втратить усіляку мотивацію на успіх в житті і буде відчувати стабільність.

Але мені чомусь здається, що мій благовірний просто шкодує наші гроші для рідних дітей, які ми отримуємо зі здачі квартири в оренду, адже сума то непогана навіть на наш час, і боїться того, що сім’я дочки там оселиться назавжди, а ми не зможемо потім їх звідти виселити, коли прийде час.

Я думаю, що мене зрозуміють усі, що мені теж не хочеться втрачати наш додатковий дохід, нам ці гроші потрібні, вони дуже виручають нас, але я думаю, що батьки в будь-якому віці повинні піклуватися про своїх дітей, особливо у такий важкий період, як зараз у моєї доньки.

Потім я пропонувала альтернативу – допомогти їм з оформленням і виплатою і взяти квартиру в кредит, але чоловік взагалі розізлився.

За його переконаннями, ми вже досить вклалися грошима в свою дочку, вона вже доросла та самостійна людина і повинна була розуміти, за кого виходить заміж. Нехай, мовляв, тепер трохи спробує на собі і такого життя – «буде їй наука гарна на майбутнє».

На свекрів моєї доньки надії немає – у них бідна сім’я і немає можливості допомогти своєму синові та його дружині, на жаль, і я добре сама це розумію.

Залишається мені лише намагатися якось впливати на свого власного чоловіка, але я не знаю як – він має дуже впертий характер, завжди стоїть на своєму. Не хочеться теж постійно сперечатися в своїй сім’ї через зятя, тим паче, що результату хорошого зовсім немає.

Мені, щиро кажучи, дуже прикро чути його відмови і розуміти, що людина, з якою я прожила багато років, за копійку буде так боротися, навіть не пошкодує власної доньки та її дитину.

Раніше такої жадібності в своєму чоловікові я ніколи не помічала, хоча ми разом живемо вже багато років.

Як його можна переконати в протилежному? Якщо виселимо квартирантів, то в грошах, звичайно, доведеться стиснутися, прийдеться економити на всьому, але голодними ми з ним не залишимося, адже ще й заощадження якісь маємо з ним.

Чоловік мій планував наступного року змінити роботу на більш легку і низькооплачувану, але здоров’я ще дозволяє йому попрацювати на заводі кілька років, тим паче, що зарплата в нього дуже добра.

Як бути, що робити мені, щоб доньці з сім’єю жилося легше в ці важкі дні? Чим я можу їй допомогти, коли мій чоловік не хоче?

КІНЕЦЬ.