Я кохаю свого чоловіка, але мені набридло, що він мене постійно критикує. У всіх моїх вчинках знаходить лише негатив, чіпляється до дрібниць. Ще грозиться покинути мене, якщо я не відповідатиму його сподіванням. Я не знаю чи реально зберегти сім’ю за таких умов.

Не розумію, чому він вічно не задоволений. Я хороша господиня: смачно готую, у квартирі завжди чисто, чоловіка з роботи зустрічаюсь з посмішкою, дбаю про нього. Але мене неймовірно дратує, коли Євгенових затримується на роботі й повертається додому далеко за північ. Тоді вже я не можу змовчати.

Так трапилось і цього разу. Чоловік влаштував скандал через те, що я ставлю багато питань. В пориві гніву він жбурнув до валізи свої речі та гримнувши дверима пішов до матері. Я була впевнена, що наступного дня він повернеться, але помилилась.

Євген вже місяць живе у мами. За цей час я усвідомила, що не хочу його втрачати. Я готова закрити очі на всі його недоліки. Хотіла поговорити з ним, але свекруха мене на поріг не пускає.

Вона заявила, що між мною та її сином все скінчено, я його не варта. Та попереджала, щоб більше не намагалась зв’язатись з ним. Але мені потрібна лише одна зустріч. Хочу, щоб він особисто мені пояснив у чому справа й, що планує робити з нашими стосунками.

Не розумію в чому моя провина. Кожна жінка на моєму місці повелась би так само. Мало хто сприйматиме нормально постійні запізнення та нічні походеньки власного чоловіка. Хіба, взагалі ніяких почуттів немає.

Зустрітись з Євгеном мені досі не вдалось. Я відчуваю, що він теж мене кохає, та через матусю ми ніяк не можемо поговорити.

Коли не прийду — вона мов сторожовий пес у дверях стоїть, а Євген чомусь ховається, не виходить до мене. Хай би сказав прямо, чи наш шлюб ще можна врятувати, чи розходимося. Тоді кожен рухатиметься уперед.

А може махнути на все рукою та самій прийняти рішення? Бо зараз я відчуваю, що життя проходить повз.

КІНЕЦЬ.