Коли у мене почалися перейми Вадима вдома не було. Чергове відрядження. Набрала чоловіка – телефон вимкнений, залишила повідомлення. Добре, що змогла народити самостійно. Хлопчик – 4.200, справжній богатир. Через два дні, після усіх необхідних аналізів та обстежень нас виписували додому.

Вадим обіцяв приїхати на виписку. Я хвилювалася, щоб він не забувся, адже йому постійно про все потрібно нагадувати. Мої батьки не приїдуть, живуть у селі далеко від міста. Зі свекрухою ми не в найкращих стосунках, то вона скоріше всього й не знає, що уже стала бабусею.

Вранці медсестра допомогла нам зібратися. Вийшли надвір – порожньо. Весела компанія гучно вітала та аплодувала ще одній молодій матусі. Вона щаслива, адже у таку радісну мить не сама. Мені ж так незручно й гірко. Як можна було не приїхати на виписку сина?

Я подякувала медичній сестрі, викликала таксі й поїхала додому. Синок всю дорогу цікаво споглядав за тим, що відбувається за вікном. Добре, хоч він не плаче. У мене все обличчя мокре від сліз. Ось і наш під’їзд, розрахувалася з водієм, взяла сумку й попрямувала додому.

Біля будинку сидять бабусі, діляться новими плітками. Серед них і баба Варя, наша сусідка. Помітивши мене, вона голосно починає вітати з народженням сина. На душі приємно, що хоч хтось радіє разом зі мною.

-Світланко, а де ж ваш татусь? Невже не зустрів? – спантеличено питає старенька.

-Ви ж знаєте, як багато він працює останнім часом. Не зміг вирватися – що ще я могла сказати сусідці.

Двері квартири незамкнені, значить Вадим уже вдома. У прихожій помічаю чуже взуття та верхній одяг. У нас гості. Далі проходжу тихо, чую якісь голоси у нашій спальні. Відкриваю двері, а там сцена, ніби із мильної опери – мій чоловік в обіймах своєї коханки. Вони декілька секунд не можуть прийти до тями.

Поки Вадим намагається знайти свої речі, вибігаю з квартири. Тут саме баба Варя повертається додому, прошу у неї прихистку. Старенька пускає мене до себе. Схоже вона зрозуміла, чому я так поспішала покинути власну квартиру. Цілий вечір сусідка заспокоює то мене, то немовля. Як добре, що вона поруч.

Через день за нами з синком приїжджає мій батько. Бабка Варя зателефонувала батькам і про все розповіла. Тато не читає нотацій, просто мовчки обіймає й забирає з рук онука.

-Наша порода! Глянь, у нього мій ніс, правда ж?

Папа намагається мене розвеселити, але мені зараз не до жартів. У батьківському домі добре, тут усі рани загоюються швидше, навіть душевні. Коли сину виповнилося 3 місяці, я подала на розлучення. З Вадимом я більше не зустрічалася й навіть рада, що сину не доведеться знайомитися з таким брехуном. Ми впораємося з усім разом.

КІНЕЦЬ.