Копійку до копійки Галина становила аж 10 років, поки працювала в Італії. Діти вже мали свої сім’ї, давно жили самостійним життям. Про матір згадували рідко, зате, як вона приїжджала в Україну в стареньку хатину своєї матері, кожен раз один перед одним звали її в гості.

Аж очі світилися, коли мати переступала їх поріг з великими сумками. Діставала смачні гостинці онукам, які юрмилися біля неї і весело щебетали, а дітям давала гроші. Але на тривалий термін її в гості ніхто не чекав, тому що, нагодувавши мати, діти чекали, коли вже вона поїде додому, щоб не звільняти їй кімнату і не стелити чисту постіль.

Після таких відвідувань у Галини на душі була велика порожнеча, ще тоді вона твердо зрозуміла, що не хоче набридати дітям, на старості років допомоги та підтримки вона від них не дочекається.

Зараз у неї єдине, що є — це старенька хатина в селі, яка ще від мами дісталася. Більше на старості її нічого доброго не чекає. А в Італії її повернення постійно чекав Лоренцо — брат сеньйори, за якою доглядала вона. Вдома Галина нікому нічого не розповідала про своє життя за кордоном, та й нікого особливо не цікавила її життя там, тільки гроші, які заробляла.

І Галина була мудрою жінкою, ще 10 років тому вона стала відкладати гроші, перестала віддавати дітям усе до копійки, як перші роки, тому що бачила, що не цінують.

Лоренцо був чоловік немолодий, йому 60, а Галині 53 роки. 3 роки, як він кликав її заміж, але вона хвилювалася, що не буде щасливою з ним на чужині. В Україні діти, внуки, сім’я, проживати свою старість хотіла з ними. Але зараз зрозуміла, що тут особливо ніхто її не чекає, їй навіть на ніч стелити не поспішають.

В останній раз, коли Галина приїжджала додому, зрозуміла для себе, що тут вона нікому не потрібна, а там у неї є чужі, але дуже близькі їй люди: сеньйора, яка її за дочку вважає, Лоренцо, подруги, знайомі. Там їй добре, там завжди чекають її повернення, розпитують, як справи там на батьківщині.

Лоренцо буде щасливий, коли вона погодиться стати його дружиною, адже щиро любить її. Галина вирішила, що потрібно почати нове життя, відкинути всі турботи і хвилювання. Неважливо, що скажуть діти, друзі і сім’я, вона вже буде далеко від них. Вона сама буде будувати своє щастя, тому що життя таке коротке, а їй ще багато потрібно встигнути.

КІНЕЦЬ.