Олена світилася від щастя, на званій вечері повідомляючи подругам і мамі, що в них із Сашком буде друга дитина. Дівчатка її одразу ж підтримали, а ось мама ніби образилася.

Настрій у неї зіпсувався, апетит одразу пропав. Доньці вона особливо нічого сказати не могла, але наприкінці вечора зятю, що приїхав забирати дружину додому, висловила.

– Ви казали, що хочете одну дитину, – в її голосі раз у раз прослизали істеричні нотки, – навіщо друга?

Це зараз вам здається, що грошей на все вистачає, але ви згадайте, як важко було спочатку з усіма цими памперсами, доглядом за дочкою і лікарями. Єві тільки три роки, а тут же братик або сестричка!

Адже дитина звикла отримувати багато любові, а ви зараз обмежите її через другу дитину. Ви думаєте хоч про когось, крім себе?

Заспокоїти її було неможливо.

– Це ти чоловік, тобі нічого, а як Олені буде народжувати другу?
– Вона ж сама цього хоче, я її не змушую…
– Ага! Так ти й сам не хочеш другого!

– Та що ви мої слова перекручуєте? – дивувався Сашко. – Ми ж не просимо у вас допомоги. І не попросимо, не турбуйтеся. Нам на все вистачає, ми з першого місяця відкладаємо гроші й відкладатимемо надалі. І Єву ніхто менше любити не буде. І вам донька приділятиме увагу, не забуде через дітей.

Теща напевно тому й злилася. З появою онуки стало складніше вирватися кудись із дочкою, та й після заміжжя вона взагалі з’їхала і в гості практично не заїжджає.

Мама боїться, що донька зовсім про неї забуде. Своя сім’я, свої турботи – не до батьків якось. І грошове питання не могло не хвилювати жінку.

Після народження первістка довелося урізати бюджет, менше тещі грошей давали до пенсії, начебто тільки повернулися до пристойної суми, а тут новина. Будь-хто на її місці засмутився б. Але їй дітей не переконати – доведеться скоро другого онука зустрічати.

КІНЕЦЬ.