П’ять років ми жили як усі. Були в нашій родині і сварkи, і застосування, і хороші моменти, і поrані. Але останнім часом чоловік в край знаха бнів. Не знаю, що на нього найшло. Чергова вікова криза або щось гірше. Він цілий тиждень діставав мене своїми претензіями. Йому не подобалося, як я готую, я прасую його сорочки, як я розкладаю речі. За підсумком я зібрала свої речі в одну кімнату, віддала йому частину плати і сказала, що хочу пожити автономно.

Тепер чоловік змушений сам стежити за господарством на своїй половинці і доглядати за собою. Чи варто говорити, що будинок перетворився в бардаk? За своєю половиною Ігор не може нормально простежити, так і за собою теж. Ходить злий і роздратований, бо живиться одними бутербродами та напівфабрикатами. Миється від сили раз в тиждень, ходить в не випрасуваним одязі. Якщо все так і далі піде, люди від нього почнуть кидатись.

А я зрозуміла, що мені жити так навіть подобається. Обов’язків по будинку у мене значно менше, більше часу для себе, бо не потрібно кілька годин поспіль стирчати біля плити. Ігор миритися начебто не збирається. Він в принципі не схильний визнавати свої помилки і вибачатися. Чесно скажу, не знаю до чого все це призведе, але я не буду противитися природному результату. Якщо ми розлучимося — добре. Так краще, ніж жити в постійній напрузі. Якщо все-таки чоловік піде на мирову — я знову-таки не проти. Не я це почала. Він мене своїми діями змусив вдатися до таких заходів.

КІНЕЦЬ.