Сама я із села, але завжди мріяла жити у місті. Тому після школи я поїхала до міста вчитися на медсестру. У мене все чудово виходило і коли я прийшла працювати до міської ліkарні, то зустріла його – Андрія.

Він і став моїм майбутнім чоловіком. Відразу після весілля ми переїхали жити до нього, бо Андрій має квартиру. Але він жив у ній не один, а разом із своєю молодшою сестрою Олею.

Ми з нею не змогли порозумітися і подружитися. Але я подумала, що не обов’язково бути близькими подругами, можна просто добре спілкуватися. Однак Оля так не думала. Вона вирішила мені за щось мсти тись.

Спочатку вона стала мене жартома називати селючкою. Але потім її жар ти почали повторюватися так часто, що вона вже замість імені мене так називала. Андрій спочатку намагався нас помирити, усувати сварки. Але потім йому це набридло, так що він почав просто пізніше приходити додому, часто десь затримуватися.

Всю роботу по дому виконувала я сама. Оля мені жодного разу не допомогла. Їй навіть за собою посуд помити важко. Коли я почала висловлювати свої претензії, то вона мені відповіла, що вона взагалі може мене будь-якої миті з дому вигнати. Якось увечері я наготувала для Андрія багато смакот.

І суп з пампушками, його улюблені салати, пиріжки напекла. А коли повернулася зі зміни, то відкрила холодильник і виявляється, що він пустий. Чи бачите, друзі Олі приходили і все з’їли. А в мене дозволу попросити не здогадалися. До того ж, Оля не платила за цю їжу.

Я все розповіла Андрію, але йому так все набридло, що він накричав на мене і попросив взагалі до нього не звертатися. Я дуже образилася, адже я так старалася заради нього. У результаті я зібрала свої речі та переїхала до мами.

Через тиждень до мене прийшла мама Андрія та Олі, попросила повернутися, а то її діти з голоду пропадуть без мене. Але я не збираюся бути домогосподаркою та кухарем, тож подала на розлу чення.

КІНЕЦЬ.