Останнім часом, правду кажучи, я таки дуже дивуюся своїй рідній мамі, у неї з’явився новий і головний пунктик в її житті: найбільше мама не хоче стати недоброю свекрухою. Вона постійно думає, що скажуть про неї люди, її невістка, батьки невістки і інші родичі та друзі.

– Я хочу побудувати хороші відносини зі своїм сином та його дружиною. Це вибір мого Віктора, ми повинні його поважати і приймати. Наталя – не найгірший варіант дружини для мого сина, який міг би бути. Освіта й неї є, працює, вихована така, – любить частенько повторювати мені мама.

«Ми» – це мама говорить про себе і про мене. Тобто, я теж повинна поважати і приймати вибір мого старшого брата за те, що Наталя з вищою освітою, поводить себе тихо і працює.

І не тільки приймати вибір свого рідного брата, але і всіляко забезпечувати маминій невістці комфортні умови проживання, як би це дивно не звучало: а то образиться, скаже, не дай Бог, що у неї свекруха з зовицею мріють її з Віктором розлучити і тільки й чекають цього дня, прямо навіть вночі сплять і лише думають про це.

Моєму старшому братові 29 років, мені 24.

Одружився Віктор з Наталею 2 роки тому. Наталя родом з невеличкого містечка, свого житла в столиці немає.

До заміжжя наша невістка орендувала з подругою невеличку однокімнатну квартиру, а після заміжжя вона прийшла до нас.

– Мамо, ми тут поживемо поки? – ніби запитав брат у нашої мами, входячи вже з речами Наталі в мамину квартиру, наче вона ще могла відмовити вже. – Будемо жити тут поки, а гроші відкладатимемо на квартиру. Місце ж є у нас.

Місце є. У мами в одноосібної власності трикімнатна квартира. І звичайно мама не була проти, адже це ж її рідний син:

– А як їм інакше своє сімейне гніздо отримати? Якщо платитимуть щомісяця за оренду квартири, то на свою власну вони ніколи не назбирають гроші. Та й що батьки Наталочки скажуть? У мене є трикімнатна квартира є, а діти орендують собі житло за великі гроші, вирачаючи мало не весь свій бюджет?

І почалася у нас цікаве життя. Спочатку Наталя начебто навіть намагалася по господарству щось робити, допомагати мамі з домашніми справами: посуд мила, готувати і прибирати бралася. Але тут же підбігала мама і приймалася невістку вмовляти:

– Ой, відпочила б ти трішки після роботи, мені не важко. Я сама, або дочка прийде зробить.

– Мамо, – вимовляла потім я, – що значить потім дочка зробить? Чому Наталі треба відпочити, а мені ні? Я вчуся, працюю ще. Вона тут живе, рахуй в нашій квартирі, нічого з нею не станеться, якщо передпокій вимиє або вечерю приготує для всіх. Врешті-решт вона повинна сама свого чоловіка годувати та їсти йому готувати.

– Ти ж нічого не розумієш, – стояла на своєму моя мама. В чужих людях, зі свекрухою живе. Думаєш солодко це? Скаже потім, мовляв, свекруха і сестра чоловіка недобрі люди виявилися. Та й Віктор наш що скаже? Що ми його дружину експлуатуємо? Не хочеш, дай я сама зроблю, менше мене не стане, не хвилюйся.

Ну роби, думаю. Раз тобі важливо, що невістка скаже чи подумає, роби. Але і сама Наталя, з часом, поступово звикла, що мама вдома все робить, вже й не бралася до роботи зовсім.

Прийшла з роботи сама, або Віктор, взуття брудне поставила в чистому коридорі, поїла, з-за столу встала і навіть не озирнулася, відразу до себе в кімнату пішла.

А що озиратися? Вона ж ніби як «в чужих людей» живе, гостя вона. Зараз свекруха підніметься, підбіжить швиденько і зробить все, що потрібно і посуд помиє після них.

Добре, що я вдома рідко бувала: робота і навчання майже весь час забирали у мене, я не мала бажання дивитися на те все.

Але і мене справи сімейні стосувалися безпосередньо. Брат з дружиною збирали гроші. Відкладали кожну копійку на своє краще майбутнє.

– Молодці вони, – хвалила мама сина з його дружиною, – Наталка у нас така дбайлива, копієчки зайвої не витратить ніколи. Так вони скоро зовсім на своє житло назбирають

Так, молодець, звісно, Наталка. Отримає гроші і в кишеню її складає. А за комуналку заплатить мама наша, свекруха її. Одяг є? Прекрасно, можна теж не витрачатися. І навіть на їжу не вигадувати нічого. Навіщо? Свекруха ж сама в магазин пішла, сама купила, сама зварила, сама посуд помила.

Тільки одна проблема була: кількість людей, які їдять в будинку збільшилася, а кількість здобувачів – скоротилося, тому як Віктор тепер зарплату віддавав не мамі, залишаючи собі на проїзд і на свої потреби, а дружині своїй. Так, на проїзд та харчування поза домом Дмитро теж собі залишав. Але решта йшла в скарбничку «на своє житло».

Приблизно через місяців 7, забираючи з поштової скриньки платіжки за комуналку, я побачила, що мама за минулий місяць плату не внесла. Тепер треба було заплатити в два рази більше.

– Що робити, навіть не знаю, – сказала мама, в квартирі в той момент ми були з нею одні, – грошей мені не вистачає зовсім. І в цьому місяці не вистачить теж. На харчування йде багато. Ти грошима можеш мені допомогти? Можливо, виручиш мене трохи цього місяця?

– Мамо, – відповідаю, – виручу, зарплату отримала. Стипендію собі залишу, як завжди, трохи від зарплати, решта віддам. Але дивись, нам не вистачає, а ти у Наталки і Віктора навіть копійки не попросиш ніколи. Можливо, вони все ж будуть вносити свою частку на комуналку та харчування? Їх же двоє.

– Ти не розумієш нічого? – зробила мама здивований вигляд і вже зовсім по-іншому подивилася на мене. – Так вони могли і на орендованій квартирі жити. Якщо вони будуть нам гроші віддавати, що там у них з накопиченнями буде? Скаже потім Наталя своїм родичам, що свекруха все гроші забирала і за харчі в них все вираховувала. Ти дай, я тобі поверну.

Перші пару місяців мама дійсно повертала мені гроші. Частину з них я не брала: мій внесок на моє проживання та харчування. А потім мама поступово стала «забувати». Один раз я нагадала і почула:

– А я одна повинна утримувати всіх? Ти живеш? Живеш. Світло і воду споживаєш? За стіл сідаєш?

– Сідаю, – погодилася я, – їм. Але і брат з дружиною їдять теж, набагато більше за мене, живуть і всім користуються. Я розумію, що тобі одній утримувати всіх складно, але я тут до чого? Вони на квартиру збирають, а де мої накопичення? Чому б вже тоді не скидатися всім разом?

– З свекрухою пощастило, – сказала Наталя, проходячи повз, адже в цей раз вона вдома була, – так зовиця жадібна попалася! Ну я так і думала, що не в усьому і завжди везти має!

– Ну навіщо ти так! – образилася на мене мама. Що тепер про тебе Наталя і її рідня подумає.

– А мені байдуже, – кажу, – що вона про мене подумає. Але годувати її і дорослого брата, поки вони збирають на квартиру я не наймалася. Віддавати буду четверту частину за комуналку, харчуватися буду окремо. Крапка. І так, я не буду намагатися здобути славу чудової зовицею, мені все одно, що про мене подумають і скажуть твої свати.

Я дійсно стала купувати собі продукти окремо віддаючи мамі четверту частину за комунальні послуги. Через що Наталка стала безпосередньо з мене сміятися. Сиджу у себе в кімнаті, до іспиту готуюся і чую, як на питання мами про те, чи вдома я, Наталка відповідає весело:

– Вдома. В кімнаті у себе сидить. Делікатеси їсть!

І мама моя посміхається разом з нею. Через місяць я з’їхала на орендовану квартиру з хлопцем. Живемо, навіть відкладати гроші у нас виходить. На що накопичуємо? На своє житло.

Мій молодий чоловік приїжджий, а мені ніхто не надасть таких шикарних можливостей, як Наталі. Я ж дочка, годі й думати, що скажу і що подумаю. Мамо? Мама поставилася до мого переїзду погано:

– Це що, я тепер всю комуналку одна платити буду? Ти розумієш, звідки у мене стільки грошей? Брата й Наталю не чіпай, їм свою квартиру купувати треба.

Телефон я поклала, нічого нового я не почую.

Тільки підозрюю, що Віктор з дружиною з таких райських умов з’їжджати не збираються нікуди. Вони ще довго будуть жити за мамин рахунок, а я залишилася недоброю для всіх.

Прикро мені, що рідна мати вибрала не рідну доньку, а невістку. Невже буває таке?

КІНЕЦЬ.