Сергій прокинувся вранці і знайшов записку від дружини: «Я йду. Прости, якщо можеш. Не шукай мене, не повернуся. Більше так не можу ». Все було б нічого, але дружина залишила чоловікові ще й немовля …Сергія розбудив неприємний будильник, сповістивши, що пора збиратися на зміну на завод.

Щиро пошкодувавши, що ніч не триває вічність, сонний молодий татусь (знову малюк хникав всю ніч) з працею продер очі, потягнувся і змусив себе вилізти з-під ковдри.

Ще не сприймаючи навколишню дійсність як слід, він зауважив, що на письмовому столі щось біліє, і, сам не знаючи чому, підійшов і взяв в руки лист із зошита в клітинку. На листочку красивим почерком його дружини було чітко написано: «Я йду. Прости, якщо можеш. Не шукай мене, не повернуся. Більше так не можу ».

Сергій миттю прокинувся, залишки сну випарувалися самі собою. Світлана, звичайно, жінка з норовом, але нічого особливого він не зробив, щоб заслужити таку немилість.

Та й Даринку він любить всією душею. Це що ж виходить: він зовсім без сім’ї залишився, ні з того ні з сього ?! Сергій озирнувся і завмер: в ліжечку, солодко сопучи, безтурботним сном спала Даринка. Його почало тріпати. Те, що відбувалося, не вкладалося в голові.Що ж тепер робити?

Сергій про себе на чому світ стоїть матюкав головотяпство дружини, всерйоз вірячи, що ось зараз відчиняться двері і вона увійде, визнається, що півгодини просиділа в під’їзді, замерзла і взагалі була неправа.

Йшли болісно довгі хвилини, але Світлана не поверталася. А Сергію вже пора було бігти на автобус. Вражений страшною звісткою і зовсім не готовий до подальшого розвитку подій, він не придумав нічого кращого, як сповити малюка, взяти пляшечку з молочною сумішшю і рушити на роботу з дитиною.

Майстер Петрович, чоловік розсудливий, сказав: ти, Сергію, тримайся, ти тепер їй і за мамку, і за папочку, — і вибив молодому робітникові позачергову відпустку.Даринина мати так і не подала про себе вести …Сергій грав з Даринею в пісочниці — у дворі їх п’ятиповерхівки.

Кожен день він ходив гуляти з донькою і кожен день думки були тільки про одне. Дарина ставала все більше схожа на матір, і ця подібність для Сергія було як сіль на рану. «У вас щось трапилося?» — приємний жіночий голос пролунав зовсім поруч.

Він дізнався цю жінку відразу: вона з сином жила в будинку навпроти. Хлопчик частенько грав з Даринею у дворі, поки мама неподалік читала книжку або просто сиділа на лаві.І чому за весь цей час Сергій не перекинувся з нею хоч парою слів? Адже міг і не дізнатися, що у неї такий приємний голос і такі … такі красиві очі.

Білява мініатюрна жінка посміхнулася і, не вдаючись у подробиці, просто взяла Сергія за руку і сказала: «все буде гаразд, все обов’язково буде добре».Далі все сталося зі швидкістю світла. Діти, немов змовившись, кинулися до своїх батька і матері і одночасно запитали: «Папа, це мама? Мама, це тато? » Ті переглянулися і не придумали нічого розумнішого, ніж сказати синхронне «так».

У найближчі хвилини з’ясувалося, що відвести дітей додому кожного окремо неможливо через їх страшною істерики. Ситуація вражала безглуздістю, але батькам зовсім несподівано довелося вирішувати, до кого додому потрібно йти всім разом, щоб потім знайти момент і швиденько попрощатися, обійшовшись «малою кров’ю». Нарешті, вирішили, що підуть до Сергія. У нього і повечеряли, і сіли дивитися телевізор.

Батьки чекали, що малюки заснуть, але ті вперто не спали. Коли перевалило за північ, Сергій зібрався з духом і запропонував новій знайомій, Ірині, і її синові переночувати у нього. Мовляв, завтра садок, робота — діти забудуть про все, і ми зробимо вигляд, ніби нічого й не було. На тому й зупинилися.

Вранці, як тільки батьки почали збиратися на роботу, діти в один голос, немов у продовження теми, запитали:

«Папа / мама, ти більше нікуди не підеш?» Що робити, довелося пообіцяти, що нікуди і ніколи більше. Увечері виявилося, що Даринку перевели в ту ж групу, де і Ірінін син. І батьки, прийшовши ввечері за дітьми, знову зіткнулися. Побачивши один одного, вони зрозуміли, що зам’яти все це як просте непорозуміння не вдасться: обидва чада запитально дивилися на батьків, сподіваючись на нове возз’єднання…

Так тривало досить довго, і вимушене сусідство двох неповних сімей навколишні незабаром стали сприймати як народження нової сім’ї — повноцінної. Ірина придивилася до Сергія, той про себе відзначив все її плюси. І настав день, коли не знадобилися питання від дітей-шантажистів. Вони просто вирішили, що так буде завжди

КІНЕЦЬ.