Андрій одружився на Соні, яка вже мала десятирічну доньку Ганну. Згодом вони наро дилася спільна дочка Галина. Ганні несолодко жилося з вітчимом. Після дев’ятого класу вона поїхала до Львова, вступила до технікуму. Підробляла. З рідними майже не спілкувалася.

Там вона познайомилася із Максом.

Незабаром це знайомство спричинило ваrітність Анни. — Ти ще неповнолітня. Якщо дізнаються про твою ваrітність, мене посадять. Позбався плоду! – сказав Макс. Дав їй грошей на оnерацію, а сам зник у невідомому напрямку. Анна повернулася до рідних.

— Ти не моя дитина! – кричав на неї вітчим. — Я не зобов’язаний піклуватися про тебе і про твою дитину! І зачинив двері прямо перед носом Ганни. А мати не заступилася за дочку, і Ганна повернулася до Львова. Там їй доnомогли в центрі доnомоги матерям-одинакам. Минуло п’ятнадцять років.

В Ганни вже своя, велика квартира, свій біз нес, своя машина. Якось вона на ринку побачила жебрака. Ним виявився її вітчим. — Ганна? — Так… Холодно, підемо до моєї машини, — жінка взяла Андрія за руку і повела до своєї машини. Привезла до себе додому.

Сидячи на кухні та пригощаючись чаєм, Андрій розповів про те, що з ним сталося. — Рік тому не стало Соні, твоєї матері. Дочка моя, Галино, разом із своїм чоловіком привезли мене до Львова. Сказали, мовляв, до будинку для літніх людей. А потім кинули на вокзалі.

А в мене ні документів, ні грошей на дорогу назад. Ось з того часу так і виживаю. Я зараз чай доп’ю і піду… — Нікуди ви не підете. Житимете у мене. — Ти мене притулиш, після того зла, що я тобі вчинив?! — Я не тримаю образи. Зараз ваша онука прийде. Познайомтеся з нею. Андрій, зі сльо зами на очах, обійняв Ганну…

КІНЕЦЬ.