Чоловік дується, тому що я відкинула його геніальну ідею на тему ведення в нашій сім’ї роздільного бюд жету, вважає, що я хочу накласти руку на всі його гроші та загнати під підбор. Але в мене зовсім інші резони, які чоловік із якоїсь причини відмовляється сприймати всерйоз. Каже, що я перебільшую.

— Чому ти не хочеш хоча б спробувати? Он, Ванька зі Свєткою живуть із роздільним бюд жетом і нічого, не роз лучились же, все в них добре, — умовляє чоловік. Але у Ваньки та Свєтки і ситуація дещо інша. Їм так зручніше, тому що бюд жет настільки роздільний, що скидаються вони лише на комуналку та купівлю загальної побутової техніки на кшталт пральної машинки.

У Ваньки свій раціон, він нарощує м’язи і сам собі готує всякі корисні страви, а у Свєти навпаки вічні дієти, детокси та інше. На це вона вже витрачає виключно свої гроші. А у нас із чоловіком так не вийде, ми харчуємось з одного столу. Тільки чоловік лопає більше за мене в два рази.

Каструля гречки, шість котлет та два огірки мені вистачить на тиждень, а чоловікові це так, один раз повечеряти. І виходить, що скидатися ми будемо однаково, але три чверті продуктів уминатиме чоловік. До того ж мені ще доведеться це все і готувати. Я йому запропонувала, щоб усе було зовсім, як у Ваньки зі Свєткою – тобто він харчується окремо, я окремо.

Кожен сам собі продукти куnує та готує. Але чоловікові така пропозиція не сподобалася. Бубонить, що одружився не для того, щоб самому собі готувати, до того ж він не вміє нічого, тільки яєчню смажити та пельмені варити, а на цьому довго не проживеш.

Чоловік, який наслухався від того ж Вані, як класно мати роздільний бюд жет, думає, що я не хочу так робити, бо мені потрібний повний контроль над його фі нансами. А для мене завжди було нормально, що тато віддає мамі більшу частину зарплати, а на свої потреби просто робить «заначки».

Мама куnувала продукти, одяг, господарювала, якось органічно все було. Її зарплата, тата — ось сімейний бюд жет, виходячи з якого вже планувалися якісь поїздки, великі покуnки та інше. Це – сім’я, це – нормально. А те, що придумав чоловік — нісенітниця на маслі. Мені так жити невигідно та максимально некомфортно. Тим більше, постає питання – а якщо я піду в деkрет? Як бути тоді? Він мені потім рахунок пред’явить, що утримував мене, годував і напував?

Чи мені гроші треба буде з повітря діставати? Чи на дитину теж треба буде скидатися? На це питання чоловік пробурчав, що дитина і деkрет — це зовсім інша розмова, тут уже про окремий бюд жет не йтиметься. А якщо так, то який сенс город городити? Але чоловік скривджений, бубонить, що я хочу його під каблук загнати.

КІНЕЦЬ.