Тільки рибу я вмію готувати смачно, мені самій подобається її робити. Все інше на кухні мене не цікавить. Але зараз моя сестра заміжня, на останньому місяці ваrітності, тому мамі на кухні допомагаю я. Так вийшло, що до нас несподівано прийшли гості.

А ми дуже гостинна сім’я. Мама сказала мені швиденько зробити салатик. Ось я на швидку руку його нарізала. Але коли мама побачила, як саме я зробила салат, то вихопила у мене ніж і стала все переробляти: — Тобі взагалі хоч щось довірити можна?

Салат нормально порізати не можеш, що за шматки величезні…

— Яка різниця, які шматки, від цього смак салату не змінюється. Але після цього мама мені боїться взагалі що-небудь довірити на кухні. Мені прикро, адже навіть ту саму рибу, яку я добре готую, тепер мама робить сама.

Вона побо юється, що я не так поріжу м’ясо або щось пересолю. Вона навіть спеціально може викликати для сестри таксі, щоб та приїхала і допомогла їй.

Мені nрикро. Мені здається, що вона ображається на мене і ще через щось, але не говорить. Є у неї в характері таке, що вона може мовчати і ніхто не дізнається, про що мама думає.

Якось раз навіть тато на це попався. Він зробив чай, а мама весь вечір з ним не розмовляла. Виявляється, їй було прикро, що він у неї не запитав, чи буде вона чай пити чи ні. А тато навіть увагу на таку дрібницю не звернув. От і у мене здається щось подібне.

КІНЕЦЬ.