Сьогодні хочу розповісти вам про одного скнару із нашого села. Напевно, не було й одної людини в селі, яка б не знала, яким скупим він є і як важко він постійно працює.

Я боюсь навіть уявляти, як важко живеться його жінці. Не раз вона розказувала, що питала у Степана, навіщо всі гроші вони відкладають. Він же стільки працює, а навіть не може собі нічого зайвого дозволити.

– Не можна гроші ось так витрачати. Я хочу, щоб всі мої зароблені гроші зі мною в землю і злягли після смерті. І ти пообіцяєш мені, що покладеш їх до труни.

Не раз він нагадував коханій про таке побажання. А потім його дійсно не стало.

На похорон прийшли майже всі жителі села, так  вже тут було заведено. Коли вже мали закривати труну, то жінка піднесла і поспішно поклала туди якусь коробочку. Всі знайомі жінки знали, що це, бо Оксана часто розповідала подружкам про дивне прохання чоловіка.

Уже увечері, коли всі розійшлись, запитала сусідка у Ксенії, чи на правду вона всі гроші взяла і в землю зарила?

– Хіба ти геть з головою не дружиш? А як же діти? За що ви жити будете?

– Ох, Олю, не могла я ж інакше. Це ж останнє бажання коханого. То як тут посперечаєшся. Не можна йти проти його волі.

– Так ти що все до останньої копійки поклала?

– Всі-всі гроші я поклала, щоправда, трішки схитрувала. Гроші я вирішила покласти на банківський рахунок, а до труни лише виписку з банку поклала. Виходить, що його бажання я виконала, і дітям дитинство нормальне забезпечила.

– Оце ти розумна, Оксано! Ніколи в житті б не додумалась до такого!

Ось такі інколи випадки в селі бувають.

КІНЕЦЬ.