Після весілля наш старший син зі своєю дружиною переїхав до заміського будиночку. От тепер ми і маємо хорошу традицію частенько приїжджати до них на відпочинок. Інколи буває, що погостюємо, а тоді внуків до себе забираємо, аби діти собі відпочили, розслабились. Самі молоді були і знаємо, як інколи хочеться тиші та спокою.

От якось на травневі свята Олег із Танею запросили нас та сім’ю нашої молодшої доньки на шашлички. Ми були, звичайно, раді, адже час із родиною цінується особливо, та і планів ми ніяких не мали.

За декілька днів до застілля ми підрахували і вирішили скластись по сімсот гривень на продукти до столу і сам шашлик. Мало би якраз на все вистачити. Тож ми гроші передали і стали чекати дня відпочинку.

Коли ми із дружиною приїхали до місця призначення, то були трішки здивовані поведінкою дітей. Здалось, що вони геть нам не раді. А на столі була печена картопля, декілька тарілок із консервованими салатами, помідорами та огірками. Замість вина стояло пиво, якого жінки точно пити не будуть. А замість шашлику маленькі курячі крильця, які ми взагалі не любимо. Там крім кісток та шкурки і їсти нема чого.

Ми були настільки розчаровані, що не передати ніякими словами. Здається, ми не так виховували дітей. Завжди старались показати, що гостинність – це дуже важлива риса, а гарний стіл – запорука гарного діалогу і проведення вечора. Тим паче, коли на це ми скидали гроші.

Що вже казати про страви, якщо замість нормальних тарілок невістка пластикові подала. Невже так важко було б потім тих десять тарілок помити?

Я розумію, що буває всяке і інколи фінанси не дозволяють нам накрити шикарний стіл, ні в якому разі цього не засуджую. Але як можна було взяти з усіх гроші і подати печену картоплю і закрутки, то я вже аж ніяк собі не уявляю.

І навіть не знаю, як сказати про невдоволення синові. І чи варто казати взагалі.

КІНЕЦЬ.