Син у Тамари довго не одружувався. Вона з цього приводу переживала, питала:

– Тобі вже тридцять п’ять, коли вже одружишся?! Хочеться допомогти виростити твоїх дітей. Старшим дітям допомагаю. З кожним роком мені це ставатиме все складніше.

Син сміявся:

– Мамо, що я тобі поганого зробив?

І ось у тридцять п’ять років син привів знайомитися дівчину!

Віра зайшла в квартиру. Мила, тиха, сором’язлива і… Раптом Тамара побачила когось позаду неї.

Вона придивилася й ахнула! Віра мала п’ятирічного сина!

Як реагувати на це Тамара не знала. Начебто синові жити з чужою дитиною, не їй.

Радіти має, що її син буде нагодований, випраний, приголублений.

А Тамара не може змиритись, що дівчина з дитиною. Це лише ті, хто не був у такій ситуації, кажуть, що чужих дітей не буває. Буває ще й як буває!

Це потім Тамара переживав і думала про все це. А тоді вона посміхалася, приймала гостей, напувала чаєм, розмовляла.

Тільки в душі в неї все вирувало і протестувало:

– Досидівся, милий сину, у наречених. Тепер виховуй чужу дитину.

Відбулося весілля, молодята живуть окремо. Син прийняв чужу дитину. Але й від матері тепер потребує того ж.

А Тамара не може. Вона намагалася подружитися з дитиною, але вона виявилася примхливою, неслухняною, невихованою, хитрою і навіть сварливою.

Вперше, коли малого залишили у Тамари, він кинув пластмасову машинку, мало не зіпсував телевізор. Тамара забрала іграшку і пояснила, що так не можна гратися.

Син вихопив іграшку і знову її кинув. Машинка полетіла у шафу, зламавши скло дверцят.

Ну звісно, Тамара насварила малого. Так він потім скаржився матері. Мати шкодувала дитині і не слухала доказів Тамари. А син сказав:

– Мамо, тобі шкода шафу? Це просто шафа. Навіщо було на дитину сваритися?

Тамара не знала, що на це відповісти. Точніше, знала, але мовчала, вона не хотіла сваритися з сином.

За кілька місяців вдруге попросили посидіти з дитиною Тамару. Вона погодилася.

Сказали, що з ним провели розмову, він обіцяв слухатись бабусю.

Тамара стрепенулася від почутого на її адресу «бабуся».

– Та яка я йому бабуся? – подумала Тамара, але промовчала.

Дитина і справді спочатку поводилася добре, малювала, будувала щось з кубиків, гралася машинками.

Тамара пішла готувати обід, а за п’ять хвилин почула плач. Виявилося, що він заліз на ліжко і почав стрибати.

Ну і зробив щось. Тамара заспокоїла дитину, пошкодувала. А коли прийшла його мама, він знову сказав, що це винна Тамара.

Пояснень Тамари не слухав ніхто, матуся кричала, що Тамара — погана і недолуга.

Пізніше у телефонній розмові Тамара сказала синові:

– Ти приходь до мене будь–коли. Завжди буду рада, а твоєї дружини з її дитиною, щоб ноги не було в моєму домі.

Син почав висловлювати претензії:
– Ти і мене мало любила, для тебе тільки старші діти завжди були у пріоритеті. І тих онуків ти любиш. А мого не хочеш полюбити.

– Люблю я старших онуків, бо виростила з пелюшок, виховувала, вчила, як поводитись. А дитина твоєї дружини невихована!

Син кинув слухавку, і вже півроку ігнорує Тамару…

КІНЕЦЬ.