Сьогодні мала відбутися зустріч сім’ї Микитенко з нареченим старшої дочки. — Мамо, тату, познайомтеся! Ось мій Микола, — сказала дочка. Батьки очікували побачити молодого чоловіка, ну нехай років на п’ять старших за їхню Ліду. А увійшов чоловік, навіть старший за батька Ліди.

Мама аж рота розкрила від подиву, батько закряхтів, а молодша сестра захихотіла. — Дуже приємно познайомитись, Миколо. Проходьте до столу. А як Вас по батькові? — мама натягла посмішку і почала зображати гостинну господиню. — Можна просто Микола, — кивнув гість і пройшов слідом за майбутньою тещею. І ось сімейство розсілося за стіл.

— Миколо, а Ви що ж, одружені не були? – заговорила мама. – Був. Розлу чилися минулого року. — Як же так? — Втомилися один від одного. — Чуєш, мамо, а може нам теж розлу читися? Втомилися ми один від одного. У Ліди багато однокурсниць, підберу собі якусь, — хитро сказав батько.

Дружина штовхнула його під столом і помахала пальцем. — А дітки у вас, Миколо, є? – продовжила мати. – Двоє. — Чи не важко дружині однієї з ними справлятися? — Вони вже дорослі. Синові тридцять, а дочці двадцять сім. — Чуєш, Лідо, а дітки будуть старші за тебе.

Іде такий тридцятирічний хлопчик і кричить тобі, двадцяти дворічній, «Гей, мамо!» — Знову вставив своє слово батько. Ліда почервоніла, мама знову штовхнула батька, а сестричка захихотіла.

— Миколо, Ви пригощайтеся, пригощайтеся! Тут ось салати, курочка. Вам який шматочок покласти? — Якщо можна, біле м’ясо, мені червоне не можна. — А що таке? Хво рієте? Микола почервонів: — Так, вже є трохи. — А, зрозуміло. Ну ти ось, ста ру дружину спровадив.

А чи сил хоч на молоду вистачить? – продовжив батько. — Батько! — Я, мабуть, піду. Ліда, не проводжай, – не витримав такого прийому Микола. І він спішно покинув гостинний будинок. — Батько! Ну як ти міг! — nлакала на колінах у матері Ліда. — Не nлач, дочко! Ти мені ще потім дякую скажеш! Де це бачено, щоб зять на десять років старший за тестя був! Батько засунув руки в кишені і співаючи пішов до себе в кімнату.

КІНЕЦЬ.